СМАЧНОГО!

          На виконання листа Департаменту освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації від 03.05.2023 №04.2 -13/1763 « Про інформаційні матеріали до дня пам’яті та примирення»,

листа відділу освіти Охтирської міської ради від 04.05.2023 на № 01-33/343.

          На знак пам’яті про мільйони жертв Другої світової війни та започаткованої традиції святкування Дня пам’яті і примирення  було проведено низку заходів.

«Дуже важливо прищеплювати дітям, починаючи з дошкільного віку, повагу до людей, які ціною свого життя здобули мир», – переконані педагоги закладу. У кожній групі вихователі організували тематичні заняття під гаслом «Пам’ять вічно жива», «Ніщо не забуто – ні хто не забутий», «Пам`ятаємо».  Педагоги з дітками старшого дошкільного віку  виготовили із паперу  «Маки пам’яті», вихователі середнього віку малювали Квітку  пам’яті – червоний мак та  викладали  з лего – цеглинок, діти старшого дошкільного віку декламували вірші про мир, викладали державні символи з гудзиків, та ниток.  Так діти разом із батьками відобразили власне бачення подій минулого, підготувавши роботи до виставки «Хай завжди буде мир». Під час тематичної бесіди  «День памꞌяті» дошкільнята ознайомились з героїзмом наших співвітчизників у минулому та зробили паралель із сьогоднішніми подіями в Україні. Це сприяло патріотичному вихованню, формуванню уявлень про Збройні Сили України і повагу до наших захисників.

          Яскравим завершенням свята став флешмоб « Квітка памяті», до якого були залучені вихованці закладу.
На завершення батьки  із своїми дітками  вшанували пам’ять загиблих воїнів, низько вклоняються і складають щиру вдячність нашим героям – захисникам.
Вихователі старалися донести до дітей цінність людського життя, мирного неба над головою. Сподіваємося, що всі вихованці навчального закладу усвідомили важливість слів: «Ні війні!».

  Ні для кого не секрет, що розвиток дитини залежить від оточуючого її середовища: чим вона багатша, тим інтенсивнішим є розвиток. Для дітей дошкільного віку розвиваючим середовищем є їх дім, місце, де вони проводить більшу частину часу.

Створення розвиваючого середовища вдома не вимагатиме від вас значних зусиль, але допоможе вам активізувати розвиток мовлення вашої дитини.

1 секрет. Коментування дій (для дітей від 0 до 7 років).

         Для малюків це віршики та потішки з метою спілкування (купання, одягання, в грі). Для старших дітей слід називати вголос предмет, його ознаки, дії, деталі, способи його застосування. В цей період стрімко росте словник дитини, тому його треба «підживлювати», тобто створювати хороше підгрунття. Багаторазово повторюйте нове слово в різному контексті: «Поставимо вазон на підвіконня, щоб було йому більше сонечка. Вазон треба полити. Він помітно виріс вже. На нашому вазоні скоро з’являться квіточки».

2 секрет. Використовуйте в повсякденному мовленні узагальнюючі слова (для дітей 2-3 до 7 років).

         Наприклад: постав взуття на місце, давай купимо овочі для борщу, яким транспортом будемо їхати, поскладай одяг.

3 секрет. Нерозуміння мовлення малюка.

Якщо мовлення дитини ще не зрозуміле оточуючим, не варто «видавлювати» з дитини слова: «Скажи «яблуко», скажи «вишня». Таким чином дитина відчує, що ви маніпулюєте і буде тільки бунтувати. Ефективніше для порозуміння та мовлення буде, якщо малюк буде показувати предмети, а у відповідь на його жести ви запитуватимете: «Тобі яблуко? Так? Ні? Вишню?»; «Яку казочку тобі прочитати? Про Колобка? Про рукавичку?»

4 секрет. Як ти думаєш? (з 3 років).

Саме в цьому віці виникає багато «чому?», «а чого?». Тому на чергове таке «чого?» запитайте дитину «а як ти думаєш?», розмірковуйте разом з малюком вголос, дайте спочатку йому можливість відповісти першому. Відразу конкретну відповідь на питання краще давати вже коли в дитини достатньо добре розвинуте мовлення, вона може зрозуміло для оточуючих  сказати свою думку та активно розмовляти.

5 секрет. Точне найменування всіх предметів і їх частин в мовленні дорослих (з 1 року).

 «Зараз будемо прибирати іграшки. Дай коробку». Якщо дитина робить помилку у виборі названого предмета і дає вам відерце варто запитати: «невже це коробка? В неї можна скласти всі іграшки? Що це? Так, це відеречко. Зможемо ми в нього покласти всі іграшки? Чому? Що треба взяти щоб поскладати всі іграшки?»

6 секрет. Порівняння предметів під час звичайних справ (2-4 роки).

При вдяганні на вулицю порівнюємо верхній одяг дорослого та дитини (колір, розмір, застібки, наявність кишень і т.д.).

7 секрет. Розгорнуті відповіді (з 3 років).

На більшість запитань не можна давати відповідь одним словом, тим більше у віці, коли мовлення дитини у сензитивному періоді (найпродуктивніший період) розвитку. Тому на такі запитання як «Що ти робив/робила у бабусі?», «Що цікавого там було?», «Що сподобалось?», «З ким ти грався/гралась?» не можна давати відповідь одним-двома словами, треба стимулювати дитину розгорнуто відповідати на запитання, говорити свою думку.

Поради батькам

Прогулянки на вулиці несуть користь дітям не лише для фізичного здоров’я, але й гарно розвивають увагу, уяву, мислення, розширюють словниковий запас.

І ви можете допомогти дитинці пізнавати світ краще і якісніше, якщо гратимете разом.Ось декілька порад, які допоможуть зробити прогулянки цікавішими: проводьте різноманітні спостереження за природою, сезонними змінами, рослинами, птахами, тваринами, людьми, транспортом. Коментуйте і обговорюйте, вивчайте нові назви і слова зі своєю дитиною у формі бесіди. Пояснюйте значення тих слів, які дитині невідомі або незрозумілі. Повторіть їх декілька разів для кращого засвоєння. Можна пограти в ігри «Що каже вулиця», «Уважні вушка», «Хто покликав?» – вони допоможуть навчитись розрізняти немовленнєві звуки, розвивати слухову увагу, уважність, зосередженість. Корисно дослухатись до шелесту листя, шуму кроків (особливо по снігу), звуків вітру, дощу, гудіння машин, голосів птахів.

Також буде корисним використання під час прогулянок загадок, скоромовок, віршів, які допоможуть дитині більше дізнатися про пори року, сезонні явища. Саме така ігрова діяльність чудово збагачує словниковий запас, розвиває мислення і мовлення дитини, тренує пам’ять.

Загадки – збагачують словник дітей за рахунок багатозначності слів, допомагають побачити вторинні значення слів, формують уявлення про переносне значення слова, допомагають засвоїти звуковий і граматичний лад української мови. А ще загадка завжди містить в собі питання, що вимагає розумової діяльності, зосередженості, роботи уяви і звичайно дає дитині нові знання про навколишній світ. Можна також запропонувати дитині вигадати загадку самостійно або з вашою допомогою.

Скоромовки – це чудова вправа для удосконалення мовлення дитини, що у формі гри спонукає до чіткості і виразності мовлення. Цей невеликий віршик або фраза з великою кількістю слів, що важко вимовляються, які потрібно промовляти не тільки правильно, але і швидко – не лише корисна, але і весела забава. А ще скоромовки можна не лише говорити. Їх можна шепотіти, промовляти з різними інтонаціями і навіть співати.

Вірші – заучування віршів допомагає розширювати словниковий запас дитини, розвивати виразність, точність, влучність її мовлення, а також сприяють формуванню поетичного смаку.    

 Така ігрова діяльність під час прогулянки, у парку, на дитячому майданчику не вимагає ніяких пристосувань та матеріалів і буде до вподоби дітлахам!

Інколи батьки й педагоги скаржаться: «Усі діти, як діти — грають разом, а він/вона сидить осторонь, проводить більшість часу на самоті». Темперамент, характер чи перші прояви замкнутості? З’ясувати це потрібно якнайшвидше, аби за потреби вчасно допомогти дитині вийти із негативного стану. У статті — про те, звідки береться дитяча замкнутість, як її розпізнати та як вибудувати корекційну роботу

Часто, вживаючи термін «замкнута дитина», ми орієнтуємося на зовнішні прояви її поведінки. Якщо ж заглибитися в причини, індивідуальні якості дитячого характеру, то отримаємо цілий спектр схожих або по­в’я­за­них поведінкових особливостей. За поведінковими проявами замкнуті діти в чомусь схожі на сором’язливих, у чомусь — на тривожних, іноді їх вважають інтровертами, іноді замкнутість можуть провокувати ті самі чинники, що й сором’язливість чи тривожність.

У дошкільному віці ознаки замкнутої поведінки в дітей лише починають проявлятися. І є шанс таку поведінку змінити, не дати закріпитися замкнутості як рисі характеру. Інакше в майбутньому дитина стикатиметься з проблемами, які гальмуватимуть її вільний розвиток. Зокрема, матиме низький статус у колективі, проблеми із самоменеджментом. Через погано розвинені соціальні навички дитина почуватиметься самотньо, їй буде складно вибудовувати тривалі взаємини з людьми, а отже, ефективність взаємодії з оточенням і рівень самореалізації будуть нижчими. Розглянемо, які можуть бути причини дитячої замкнутості та як подолати цю проблему.

Чому дитина замкнута

Поштовхом до формування замкнутості часто буває порушення довіри. Маючи негативний досвід взаємодії, дитина надалі обирає стратегію «втечі». Навіть, якщо проблеми, здавалося б, були незначними, вона намагатиметься уникати спілкування з іншими людьми, аби знову не переживати схожої травмівної ситуації. Водночас замкнутість, закритість може бути способом захистити свої кордони. До такої тактики діти вдаються, коли дорослі надмірно опікають їх, не враховують їхні потреби й бажання, блокують прояви ініціативи, активності, самостійності.

Ще одна причина замкнутості — прагнення дитини «зникнути», коли батьки сваряться. У такі моменти вона переживає страх, почуття провини, безсилля. Тож намагається, з одного боку, відгородитися від цих почуттів, а з другого — стати якомога непомітнішою, аби через неї (на її думку) конфлікт батьків не поглибився.

Так само замкнутість як захисний механізм від переживань, потрясінь дитина може використовувати у стресових, надзвичайних ситуаціях тощо.

З огляду на причину замкнутості практичний психолог може вибудувати розвивально-корекційну програму. При цьому варто враховувати ще й чинники, які «запустили», спровокували таку поведінку дитини. До них належать:

стрес, пережитий під час стихійного лиха, нещасного випадку, або спричинений фізичними покараннями, насильством;

психологічна травма — втрата близьких, розлучення батьків;

тривала хвороба, через яку спілкування з іншими було обмеженим;

приклад батьків, які й самі мало спілкуються з оточенням, між собою, з дитиною;

конфлікти в родині;

надмірна опіка батьків, прагнення відгородити дитину від можливих проблем;

завищені вимоги до дитини, критика, ігнорування її потреб та інтересів, знецінення досягнень;

приховане або відкрите невдоволення діями, вчинками дитини з боку значущих людей.

Також психологи вважають, що недоношені діти або діти, які у віці немовляти пережили тривалу розлуку з мамою, більш схильні до замкнутості, ніж решта.

Як взаємодіяти із замкнутою дитиною

Для того щоб налагодити взаємодію із замкнутою дитиною, дорослі мають дотримуватися таких правил:

уникати оцінного ставлення, оцінювати лише вчинки дитини, а не її саму;

поважати особисті кордони дитини;

розуміти потреби та інтереси дитини;

підтримувати прояви ініціативи, активності, самостійності;

цінувати досягнення дитини;

намагатися вибудовувати стосунки з дитиною на довірі, проявляти до неї більше уваги, слухати її;

заохочувати дитину спілкуватися з однолітками.

Що порадити батькам? Найперше всіляко мотивувати дитину до спілкування. Зокрема, створювати умови, моделювати ситуації, у яких вона змушена буде комунікувати з іншими дітьми чи дорослими — відвідувати з нею вистави, розважальні заходи, майстре-класи, гуртки. При цьому і вдома, й у громадських місцях демонструвати дитині приклад комунікабельної поведінки.

Батьки мають використовувати навіть найменшу можливість розговорити дитину — звертатися до неї за потреби, запитувати її думку, радитися з нею з різних питань. Але при цьому обо­в’я­зково слухати, що вона говорить, і реагувати на це.

         Стимулювати пізнавальний інтерес, розвивати пізнавальну й творчу активність дитини — цікавитися її захопленнями, підтримувати потяг до різних видів діяльності, творчості, пізнання нового. Цікаві справи поступово «виводитимуть» дитину із замкнутого стану, допоможуть їй виразити свої емоції й переживання. Водночас будь-яка діяльність — це привід поспілкуватися з іншими дітьми, можливість для дитини пережити ситуацію успіху.

Підтримувати позитивну самооцінку дитини — «віддзеркалювати» її вчинки, дії, звертати увагу на сильні сторони, вдалі рішення. Щоб допомогти дитині ліпше пізнати себе, цікавитися її бажаннями, думками, інтересами.

Формувати в дитини впевненість у своїх силах. Для цього зменшити конт­роль і опіку, продемонструвати дитині довіру до неї, підтримуючи її самостійні дії, рішення.

Як вибудовувати розвивально-корекційну роботу

Для того щоб спланувати корекційну роботу, практичний психолог спершу проводить діагностику, що містить первинне спостереження й збір інформації від вихователів та батьків про поведінку дитини.

Подальшу діагностику практичний психолог спрямовує на визначення причин замкненості. Він вивчає сімейні обставини, у яких зростає дитина; аналізує характер її взаємин з батьками, рівень самооцінки, статус у групі; визначає страхи дитини тощо.

Для діагностики можна використати: соціометричний тест «Два будиночки», методики «Малюнок сім’ї», «Дім — Дерево — Людина», «Сходи», анкету нервово-психічного розвитку дитини та її емоційних особливостей (за Олександром Запорожцем), тест «Тривожність» (Р. Теммл, М. Дорки, В. Амен).

Таку роботу практичний психолог проводить у тісній співпраці з батьками, які паралельно з ним формують у дитини необхідні навички. При цьому вони мають скорегувати й власний стиль спілкування з дитиною.

Розвивально-корекційну роботу практичний психолог здійснює за основними напрямами:

• формує соціальні, комунікативні навички — мотивує до спілкування, встановлення міжособистісної довіри, напрацювання ефективних поведінкових стратегій тощо;
• розвиває емоційну сферу — уміння виражати свої емоції та почуття, усвідомлювати й озвучувати свої потреби, опановувати страхи;
• удосконалює навички саморегуляції, сприяє зниженню тілесного напруження;
• працює із самооцінкою — формує навички самопізнання, рефлексії, впевненості у своїх силах.

Найліпше для взаємодії із замкнутою дитиною використовувати арт-терапевтичні та когнітивно-поведінкові методи, ігротерапію. Для того щоб відпрацювати з дитиною проблемні ситуації й сформувати в неї нові стратегії поведінки, фахівець зазвичай використовує казки, особливо ті, де багато діалогів, роботу в пісочниці, моделювання комунікативних ситуацій, ігри-драматизації, сюжетно-рольові ігри, етюди. Аби знизити тілесне напруження дитини, вдається до технік розслаблення, візуалізації, вправ на дихання, мімічної гімнастики. Для роботи з емоційною сферою практичний психолог може використати експресивні техніки малювання, ігрові методики, вправи та ігри, а для того, щоб підвищити самооцінку дитини — вправи на зворотний зв’язок, як-от висловлення компліментів. У Додатку подано невелику добірку вправ і творчих завдань, які стануть фахівцеві в пригоді під час корекційно-розвивальної роботи.

Отже, замкнутість дитини — проблема, яка спершу може видатися незначною, але в майбутньому стати на заваді нормальній взаємодії зростаючої особистості із соціумом. Тому, якщо ви помітили, що котрийсь із вихованців замкнувся або близький до цього, обо­в’я­зково обговоріть це з батьками й порадьте їм неодмінно звернутися до практичного психолога закладу.

Джерело:журнал «Вихователь-методист».№4.2023

1.Щоденний ранковий прийом дитини в групу здійснює сестра медична старша, яка опитує батьків про стан здоров`я, оглядає гортань і шкіру, вимірює температуру.

2.Дитина, яка захворіла упродовж дня, ізолюється від здорових дітей в ізоляторі і залишається там до приходу батьків чи госпіталізації.

3.Після перенесеного захворювання, діти в дитсадок приймаються тільки за наявності довідки лікаря-педіатра з вказівкою діагнозу, довготривалості та проведеного лікування, відомостей про відсутність контакту з інфекційними хворими, а також з рекомендаціями щодо індивідуального режиму кожній дитині.

4.Ранковий туалет дітей повинен проводитися вдома: батьки зобов`язані приводити дитину в дошкільний заклад чистими, охайно та по сезону одягненими.

5. Одяг у дитячих шафах зберігається окремо: пакет для чистої білизни, пакет для брудної білизни, пакет для групового та вуличного взуття, для гребінця, головного убору, спортивної форми.

6.Не дозволяється приносити в дитячий колектив та зберігати в шафах солодощі, фрукти, іграшки та інші предмети.

7.Заборонено одягати на дітей прикраси, ланцюжки, так як все це може загрожувати життю і здоров`ю дітей, бути втраченими.

9. Приводити дитину в дошкільний заклад не пізніше 8.30 години ранку.

10. Забирати дитину не пізніше 18.30.год.

11.Якщо дитина захворіла або відсутня через інші причини, батьки повинні негайно повідомити про це персонал дошкільного закладу.

12.Завчасно повідомити вихователя про прихід дитини в садочок після її відсутності (за добу).

13.Щодня особисто передавати і забирати дитину у вихователя, не передовіряти особам, що не досягли 16 років та особам у нетверезому стані.

14.Оплату за утримання дитини в дитячому садку необхідно здійснювати до 20-го числа місяця, так як ці кошти ідуть на закупівлю продуктів харчування для дітей.

15.Одягати дітей слід по сезону в залежності від температури повітря, в групі – в одно- двошаровий одяг, шкарпетки, взуття із задником. Слід пам`ятати, що від одягу залежить комфортний стан дитини, її гарний настрій, стан здоров`я.

16.Конфліктні ситуації не слід вирішувати у присутності дитини, так як це травмує її психіку.

17.Поважати права педагога, не допускати нетактовної поведінки по відношенню до працівників дитсадка, дотримуватись морально-етичних норм і загальноприйнятих правил спілкування.

Стаття 55 Закону України “Про освіту”

Права та обов’язки батьків здобувачів освіти

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Батьки мають рівні права та обов’язки щодо освіти і розвитку дитини.

 2. Батьки здобувачів освіти мають право:

 – захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти;
– звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти;
– обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти;

 – брати участь у громадському самоврядуванні закладу освіти, зокрема обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування закладу освіти;
– завчасно отримувати інформацію про всі заплановані у закладі освіти та позапланові педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні заходи, дослідження, обстеження, педагогічні експерименти та надавати згоду на участь у них дитини;

 – брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини та/або індивідуального навчального плану;

 – отримувати інформацію про діяльність закладу освіти, результати навчання своїх дітей (дітей, законними представниками яких вони є) і результати оцінювання якості освіти у закладі освіти та його освітньої діяльності.

3. Батьки здобувачів освіти зобов’язані:

 – виховувати у дітей повагу до гідності, прав, свобод і законних інтересів людини, законів та етичних норм, відповідальне ставлення до власного здоров’я, здоров’я оточуючих і довкілля;

 – сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання;

 – поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу;

 – дбати про фізичне і психічне здоров’я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя;
– формувати у дитини культуру діалогу, культуру життя у взаєморозумінні, мирі та злагоді між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами, представниками різних політичних і релігійних поглядів та культурних традицій, різного соціального походження, сімейного та майнового стану;

 – настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;

 – формувати у дітей усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;
– виховувати у дитини повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України;

 – дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за наявності).

4. Держава надає батькам здобувачів освіти допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

                 Відповідно до п. 6.1. Типового положен­ня про атестацію педагогічних працівників, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України 06.10.2010 № 930, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.2010 № 1255/18550, зі змінами, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 20.12.2011 № 1473, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 10.01.2012 за № 14/20327 та наказом Міністерства освіти і науки України від 08.08.2013 № 1135, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.08.2013 за № 1417/239, на підставі рішення атестаційної комісії закладу дошкільної освіти ( ясла – садок) «Сонечко» (протокол № 3 від 21.03.2023)

Педагоги були атестовані:

на відповідність раніше встановленого 11 тарифного розряду – Дуніна Т.Б.;

встановленого 11 тарифного розряду – Ярошенко С.О.;

на  присвоєння  кваліфікаційної категорії «спеціаліст першої категорії»:  Гопка Ю.В., Мединцева Ю.В., Самарай Т.В.;

  на присвоєння кваліфікаційної категорії «спеціаліст другої категорії»: Нестеренко О.С., Савостьян О.А.

     Атестуючі педагоги: Самарай Т.В., Савостьян О.А., Мединцева Ю.В., Ярошенко С.О., Дуніна Т.Б., Нестеренко О.С., Гопка Ю.В.  На творчому звіті

« Я – атестуюсь», прозвітували про свою роботу. Вихователь  старшого дошкільного віку, Мединцева Ю.В., тема досвіду: «Розвиток логіко – математичних здібностей дітей старшого дошкільного віку» ( презентація); вихователь Самарай Т.В.,  тема досвіду: ««Мовленнєвий розвиток засобами  дидактичних ігор дітей середнього  дошкільного віку»; вихователь раннього віку  Ярошенко С.О. тема досвіду: «Гра, як засіб розвитку мовлення дітей раннього віку»; вихователь старшого дошкільного віку Савостьян О.А.,  тема досвіду: «Мовленнєвий розвиток дітей старшого дошкільного віку  засобами  дидактичних ігор» (відео – презентація).

Отже,  відбулася атестація професійної діяльності педагогів. Вихователі нашого закладу поділились власним досвідом, продемонстрували свої педагогічні знахідки: дидактичні посібники та ігри, цікаві розробки конспектів та занять, матеріали з участі на педагогічних радах.

Поліомієліт високозаразний, викликає параліч і може призвести до смерті.

Ліків проти цієї хвороби не існує, єдиний захист – вакцинація!

Все наше життя зараз зосереджене навколо новин про війну. Навіть якщо спробувати відгородити малюків від негативної інформації з телевізора — відгородити від війни їх все одно не вийде, адже це їхнє життя: з усіма переховуваннями у сховищах, переїздами та розлуками з близькими та друзями. Тому найкращим виходом, аби подбати про почуття дитини, є розмова про війну.

У брошурі  “Як говорити з дітьми про війну” зібрано 8 порад, які допоможуть доступно та бережливо пояснити дитині, що зараз відбувається та як бути. Там також наведені деякі вправи, які заспокоять бурхливі емоції.

Також радимо вам зайти у Спільнотеку  за інформаційними матеріалами про мінну безпеку і не тільки.
Бережіть себе та близьких!

Потребуєте порад щодо налагодження міцних та довірливих стосунків зі своєю дитиною? Брошура допоможе батькам краще зорієнтуватися в тому, які особливості та потреби має дитина в різні вікові періоди, та розповість, як допомогти дитині справлятися з кризами, які трапляються на цьому шляху.

Брошура «Якщо у вашої дитини розлади аутистичного спектра»

За посиланням Методичні матеріали з безпеки дорожнього руху для занять з дітьми Ви дізнаєтеся про правила  безпечного поводження на вулицях та дорогах, залізниці, пересування транспортом, необхідності використання світлоповертальних елементів у темний час доби та актуальних навичок надання першої домедичної допомоги серед населення

Колектив закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Сонечко» висловлює слова щирої вдячності благодійному Фонду Міжнародної солідарності м. Варшава за сприяння міського голови Павла Петровича Кузьменка за наданий генератор та пічку у Пункт незламності закладу. Дякуємо за турботу та підтримку нашого закладу!!!

Колектив закладу дошкільної освіти(ясла-садок) «Сонечко» Охтирської міської ради Сумської області щиро вдячний Партнерству Німеччина-Україна/ Молдова е.V. в особі Вікторії Мозер за надану благодійну допомогу — пральну машинку автомат. Щиро вдячні за підтримку та допомогу!!!

Ліцензований обсяг – 143 дитина,

фактична кількість дітей, які виховуються

у закладі – 169

Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) «Сонечко” Охтирської міської ради Сумської області додаткових освітніх послуг не надає.

Прийом дітей до дошкільного закладу здійснюється керівником упродовж календарного  року  у відповідності до ст. 34  Закону  України  «Про  освіту»,  ст. 36  Закону  України  «Про  дошкільну освіту»,  п. 6  Положення  про  дошкільний  навчальний  заклад,  листа Міністерства освіти і науки України «Про дотримання порядку прийому дитини до  дошкільного  навчального  закладу»  №1/9-389  від  25.05.2011р.:  на  підставі  заяви  батьків  або  осіб,  які  їх замінюють,  медичної  картки  про  стан  здоров’я  дитини,  з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, свідоцтва  про  народження та через електронний запис до дошкільного навчального закладу.

Під час прийому дитини до дошкільного навчального закладу, директор ДНЗ знайомить батьків із Статутом дошкільного навчального закладу, режимом  роботи,  програмою виховання і навчання дітей, санітарними правилами, організацією дитячого харчування, організацією надання  додаткових освітніх послуг. При прийомі дитини проводиться запис у Журналі обліку дітей, оформляється медична картка дитини.

Покрокова інструкція запису дитини до закладу дошкільної освіти

Уніфікована система електронної реєстрації дітей дошкільного віку – система реєстрації, що створюється за єдиними правилами та вимогами і містить інформацію персональних даних дітей дошкільного віку, які стоять на черзі на зарахування, зараховані та відвідують дошкільний навчальний заклад.

Система електронної реєстрації дітей дошкільного віку створюється з дотриманням основних засад:

–         Законність, пріоритет права на дошкільну освіту;

–         Достовірність відомостей;

–         Постійність;

–         Публічний характер;

–         Поновлювальність відомостей;

–         Захищеність.

Інформація при занесенні до електронної реєстрації дітей має включати такі дані:

1. Повна назва одного дошкільного навчального закладу, що обрали батьки або особи, що їх замінюють;
2. Прізвище, ім’я, по батькові дитини;
3. Дата народження дитини (число, місяць, рік), або кількість повних років станом на 1 вересня;
4. Бажаний рік зарахування до дошкільного навчального закладу;
5. Прізвище, ім’я, по батькові батьків (мама або тато), або осіб, що їх замінюють, контактний телефон, е-mail (за наявності).
6. При наявності пільг зазначити документи, що їх підтверджують.

УВАГА!

–       Дані необхідно вносити українською мовою, згідно з свідоцтвом про народження дитини.

–       Подавати заявку можна лише в один дошкільний навчальний заклад.

–       Для підтвердження інформації, зазначеної в заяві, необхідно протягом 10 днів з подання заяви звернутися до дошкільного навчального закладу з оригіналом (копією) свідоцтва про народження дитини, документа, що підтверджує наявність пільг, або прикріпити до заяви скан-копії вище вказаних документів, натиснувши кнопку «Вибрати файл».

–       Заява буде відхилена у разі невідповідності її за змістом оригіналам документів.

Подання заявки на вступ до дошкільного навчального закладу.

Занесення інформації про дитину.

Шановні батьки!

При відсутності  у Вас доступу до мережі Інтернет записати дитину до дошкільного навчального закладу, здійснити електронну реєстрацію дитини до дошкільного навчального закладу можна безпосередньо у дошкільному навчальному закладі, який Ви обрали за бажанням. При собі необхідно мати свідоцтво про народження дитини, паспорт.

Тато хотів хлопчика 

            Батько хотів сина, але чомусь народилася дочка. І щодня вона нагадує татові про його нездійснені мрії про спадкоємця, продовження роду тощо. Минає час, і деякі чоловіки не те щоб примиряються з народженням дочки, просто вони не можуть встояти перед цим милим створінням і починають його любити. А далі все — як на фото. Тато пестить, носить на руках і не може встояти перед сльозами, проханнями і шантажем своєї маленької пустухи.

            Проте є і такі батьки, які починають «ліпити» з дочки сина. Тобто вони виховують дівчинку як хлопчика. І дівчинка стає жорсткою, різкою, можливо, занадто цілеспрямованою, захоплюється чоловічими видами спорту. Спартанське виховання, ставлення до дівчинки як до хлопчика — так батько підсвідомо або свідомо формує в дівчинці чоловічі риси.

            Як це може позначитись на розвитку дівчинки?

        · У дівчинки може формуватися чоловічий тип поведінки.

        · Вона зростатиме більш орієнтованою на кар’єру, ніж на сім’ю.

        · Намагається пригнічувати свої почуття, що не завжди добре для емоційної дівчинки.

            Татове завдання — захищати свою дівчинку від усіх небезпек на світі: від Баби Яги і незнайомого собаки, від дощу і кривдників-однокласників.

Тато занадто суворий до своєї дочки 

            Жорсткі за характером батьки нерідко демонструють занадто суворе ставлення до дочок. Вони виставляють завищені вимоги, бувають грубими й нестриманими, а також багато чого забороняють своїм дітям. Така суворість може бути обумовлена і тим, що чоловіки ревнують до дочки. «Як це вона зустрічатиметься з хлопцем?» — розмірковує тато дівчини-підлітка. А коли вона була ще зовсім малою, він за неї вирішував, куди піти на прогулянку, з ким їй грати в пісочниці і яку школу відвідувати.

            Як це може позначитись на розвитку дівчинки?

        · Дівчинка може зростати пригніченою, занадто невпевненою в собі.

        · У дівчинки може бути низька самооцінка.

        · Вона може побоюватись батька, через що в них можуть скластись погані стосунки.

            Дівчинці важливе не лише ставлення батька, але й слова любові, які він говорить.

            Якщо дівчинку в дитинстві ніколи не балував тато швидше за все, вона знайде собі чоловіка, який не потуратиме її маленьким слабкостям.

Тато байдужий 

            Байдужий тато — це той, кого не обходить життя власної дочки. При цьому він цілком може бути зразковим сім’янином, тобто проводити вечори і вихідні вдома. Але він ніколи не цікавиться справами дочки, не любить гуляти з нею або ходити в кіно, рідко розмовляє з нею, не кажучи вже про триваліше й тепліше спілкування.

            Як це може позначитись на розвитку дівчинки?

        · У дівчинки можуть виникнути проблеми в спілкуванні з протилежною статтю як у дитинстві, так і в дорослому віці.

        · Почуття образи на такого батька може зберігатися впродовж усього життя.

        · Партнером дівчинки в майбутньому може стати холодний, байдужий чоловік.

            Добре, коли тато є в житті дівчинки не лише формально. Важливо, якщо він знаходить час щиро поговорити зі своєю дочкою.

Татуся немає в житті дівчинки 

            Таке трапляється дедалі частіше. Іноді тато відсутній від самого народження дитини. У деяких випадках він перестає відвідувати дочку вже після її появи на світ. І характер їхніх стосунків може бути різним — від ненависті й образи з боку дівчинки до байдужості або навіть досить теплих стосунків, але на відстані. У будь-якому разі такий тато присутній у житті дочки лише у вигляді рідкісних телефонних дзвінків, ще рідкісніших зустрічей і фінансової допомоги, яка надходить з різною мірою регулярності.

            Як це може позначитись на розвитку дівчинки?

        · У неї формуються неправильні стосунки з протилежною статтю, оскільки досвід спілкування з батьком занадто малий або відсутній.

        · Дівчинка переживає почуття образи на чоловіків, якщо розуміє, що батько кинув сім’ю.

        · Вона відчуває незахищеність. 

        · Може мати низьку самооцінку, оскільки позбавлена слів любові і захоплення з боку значущого чоловіка.

        У дошкільній педагогіці доведено: навчати дітей потрібно в ігровій формі. Проте на практиці так буває не завжди. Авторська методика навчання читання Л.Шелестової спрямована, з одного боку, на інтелектуальний, мовленнєвий розвиток дітей, розвиток чуттєвої сфери, сенсорики, моторики тощо, задоволення вікових потреб, з іншого – на навчання дошкільників читання, але не з метою підготовки до школи і набуття високої техніки цього виду діяльності, а задля формування позитивної мотивації, отримання позитивних емоцій від процесу діяльності, прищеплення любові до читання.

   Проблема навчання читання є предметом постійного обговорення серед науковців та практиків. Значна частина педагогів-дошкільників переконана, що навчання грамоти, в тому числі і читання, необхідне дошкільникам. Згідно з Базовим компонентом дошкільної освіти, навчання читання не є обов’язковим для дітей дошкільного віку. Однак, за бажанням дитини, батьки і вихователі можуть навчати дитину читати уже в дошкільному віці. 

    Посібник Л.В.Шелестової «Вчимося читати»– незвичайна книга. Це не буквар і не книжка для читання. Це практичний посібник, за допомогою якого ви легко, без перевантаження навчите дитину читати. Водночас, виконуючи пропоновані в книзі ігрові завдання, ваша дитина буде всебічно розвиватися: розширюватимуться її знання про навколишній світ, розвиватиметься логічне мислення, збагачуватиметься словниковий запас, удосконалюватимуться навички різних видів діяльності (малювання, ліплення, вирізання, конструювання тощо). Ретельно продумана авторська методика надасть можливість дітям засвоїти ази читання й отримати задоволення та насолоду від виконання різних завдань, доступних і цікавих для дошкільнят.

     Друга частина книжки є логічним продовженням першої, оскільки в ній використовуються однакові підходи до навчання читання дошкільнят. Проте в цьому випадку дитина працюватиме не лише зі словами, а й із складнішим мовленнєвим матеріалом: словосполученнями, реченнями та невеличкими текстами.     Працюючи з книгою, дитина розвиватиме словниковий запас, логічне мислення, дрібну моторик, навички різних видів діяльності, уявлення про навколишній світ.

    Все життя дитини пов’язане з грою. Що менша вона, то більше часу має виділятися для ігор. Діти ще не вміють самостійно гратися, у них малий життєвий досвід і досвід поводження з іграшками. Протягом всього дошкільного віку їм треба пройти довгий шлях розвитку ігрової діяльності. Дітей треба вчити гратися. Для того, щоб правильно і цікаво організувати ігри, важливо викликати у дітей життєрадісний настрій, активну поведінку: вчити гратися з іграшками, дбайливо до них ставитися, помічати їх привабливість та красу, виховувати бажання гратися разом, прагнути до спілкування, співчуття, доброзичливого ставлення одне до одного. 

    Для розвитку радісних, цінних у виховному значенні ігор дітям слід давати різні іграшки, посібники. Ігри належить супроводжувати казками, віршиками, потішками, примовлянками тощо. 

    Сподіваємось, що ігри, запропоновані нами, допоможуть цікаво і не без користі провести вільний час, поєднати хатню роботу із спілкуванням з дитиною і, навіть, зробити прогулянку не тільки цікавою, але й корисною. 

    Колись було те, що геть-чисто зникло зараз, — дитяче співтовариство. Що принципово — це були різновікові дитячі компанії. Зразки і сюжети переходили від старших до молодших, яких спочатку брали в гру на другорядні ролі, а потім вони самі починали «задавати тон». Самовідтворювальна система, субкультура, яка не потребувала опори ззовні. А тепер на подвір’ях дітей практично немає. 

     Але все можна компенсувати, можна знайти нові форми дитячого життя, щоб не втратити дитинства, яке ми сьогодні просто щосили витискуємо. 

  Тож грайте з дітьми, або дозволяйте їм гратися за своїм бажанням. Грайтеся з задоволенням і розумом. 

Великодні мультфільми

55 енергійних ігод для дітей вдома

Картотека ігор для дітей дошкільного віку 

Дні тижня для дітей

Геометричні фігури

                                                                              Вігадай предмет

Потрібно загадати будь-який предмет, який є у кімнаті. Давайте підказки, але такі, щоб було місце і для самостійних роздумів дитини! Потім можна помінятися місцями, нехай малюк потренується загадувати і давати дорослому підказки.

                                                                        Покажи та відгадай емоцію

Роздрукуйте картинки з різними емоціями, зрозумілими вашому малюкові. Перед початком гри поговоріть про те, що відчувають люди на цих картинках. Складіть картинки в стопку, показуйте дитині по одній. Вона повинна без слів показати емоцію, а ви — відгадати.

Відбитки

        Візьміть аркуш паперу і прикріпіть його краї скотчем до плоскої поверхні. Покладіть під аркуш дрібний плоский предмет — монету, ключ або брелок. Нехай малюк легенько проводить олівцем по паперу, щоб на поверхні аркуша з’явився відбиток захованого предмета. 

                                                         Шарфики для ляльок 

        З клаптиків тканини або старих дитячих речей можна виготовити шарфики для ляльок і м’яких іграшок, щоб вони не замерзли взимку. 

                                                         Намиста зі скріпок 

        Запропонуйте дитині пакетик різноколірних скріпок і покажіть, як їх з’єднати разом, щоб вийшло симпатичне намисто або браслет. 

                                                 Великі «Хрестики-нулики»

        Можна грати в цю гру не тільки на папері. А де? На столі, якщо у вас клейонка в клітинку. На підлозі, якщо там укладена квадратиками плитка. Хрестики і нулики можна не малювати, а домовитися з малюком, що гратимете ви каштанами і камінчиками, ґудзичками і шишками. Будь-яка гра, навіть якщо вона набридла, після додавання яких-небудь нових деталей знову зацікавить дітей. 

                                                                 Лабіринт 

        На підлозі за допомогою крейди або мотузка обмежте траси, по яких ітимуть діти. Для маленьких дітей завдання буде простим — пройти по лабіринту і не наступити на мотузок або лінію. Для дітей старшого віку завдання можна ускладнити. Дітей об’єднати у пари. Тому гравцеві, який проходитиме лабіринт, зав’язати очі, а його напарник повинен подавати чіткі команди — куди повернути, де зупинитися. 

Сім’я Пробочкіних 

        Приготуйте темно-зелені пробки, шматочки дроту, ватяні кульки, фломастери або маркери. Змайструйте разом із дитиною із перелічених предметів кумедних персонажів сімейство Пробочкіних: маму, тата і дітей.       

Демонстрація мод

        Перед початком зимового (весняного, літнього, осіннього) сезону влаштуйте з дитиною демонстрацію мод. Нехай малюк спробує самостійно застібати ґудзики, кнопки і «блискавки». Підготуйте місце для демонстрації, розстеливши червоний рушник, на якому «модель» демонструватиме обновки. Решта членів сім’ї можуть клацати фотоапаратами, зображаючи репортерів модних журналів.                                                          

Ложки, чашки, миски, сковорідки 

        Маленькі діти дуже хочуть гратися на кухні. А батькам це спричиняє певні незручності. Хоча якщо до процесу поставитися розумно, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. Ось, наприклад, усім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно навчати дитину понять «великий — маленький»? А на кухні для цього є стільки можливостей! Різноманітні різні поверхні (гладкі ложки, ополоники, полумиски, миски і шорстка сковорода), і вивчення співвідношень «великий — маленький» (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не вміститься ополоник). А як весело стукати ополоником по каструлі або кришкою об кришку! 

Тісто цілком можна використовувати як замінник пластиліну, адже це чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше брудниться, і не буде нічого страшного, якщо дитина випадково проковтне шматочок. Тонкий пласт розкоченого тіста може використовуватися як основа для картини з будь-якого підручного матеріалу — ґудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузок, ниток, дроту, насінинок, гілочок тощо. Розминання тіста — цікаве і корисне заняття для малюка.   

Крупи, сіль, кава, макарони також знадобляться для «кухонної школи». Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використовувати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним шаром. Намалюйте що-небудь самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрастна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює декілька хаотичних ліній. Коли дитина освоїться, можна переходити до малювання узорів. Спочатку малює мама, потім пробує малюк. Малювати можна все що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, круги, огорожі, хмари, спіралі, личка, літери або цифри. Крупну крупу (наприклад, гречку-ядрицю), горох, квасолю, кавові зернятка можна використовувати для викладання картинок, так само як і з сірників, ґудзиків і ватяних паличок. Можна використати їх і для аплікацій. Пересипати всі ці продукти найцікавіше у прозорий посуд, для того щоб було видно. 

  Стрибки по цифрах

       На картонках намалюйте великі цифри і розкладіть їх на підлозі на такій відстані, щоб дитина могла перестрибнути від однієї до іншої. Попросіть дитину стрибнути, наприклад, на цифру 2, потім на цифру 7, потім на 1, потім на 4 тощо. Завдання можуть бути будь-якими: стрибати по порядку, стрибати тільки по парних числах, складати, наприклад, подумки 2 і 1, стрибати на цифру 3. До речі, у цю гру можна грати і на вулиці, тільки цифри тоді пишіть крейдою на асфальті. 

П А М’ Я Т К А

щодо дій громадян при виникненні підозри

застосування вибухових пристроїв

    Злочини, які скоюються із застосуванням вибухових пристроїв, несуть у собі значну громадську небезпеку.

    На жаль, більшість громадян поверхово сприймають проблему особистої безпеки, згадуючи про неї лише у випадках скоєння злочину відносно них, родичів чи знайомих.

   Разом з тим, за висновками фахівців у більшості випадків трагедію можна було попередити за умови дотримання громадянами у повсякденному житті простих правил обережності.

Захист житла, офісу, майна

   При наближенні до місць звичайного проведення часу (квартира, дача, офіс, кафе та ін.) необхідно звертати увагу на будь-які зміни обстановки, та на наявність:

-свіжих слідів риття грунту, штукатурення стін, пошкодження газонів;

-розкиданих предметів побутового вжитку (пакетів, коробок, сумок, валіз тощо);

-металевих, скляних банок з-під напоїв, продуктів, фарби;

-предметів з характерним звуком роботи годинникового механізму, індикаторними      лампами, вимикачем, дротами;

— під час руху не допускати з боку сторонніх осіб непередбаченого вручення будь-яких предметів (квітів, кореспонденції тощо).

При вході до приміщення

— провести огляд майданчиків і східців з метою можливої наявності вибухових пристроїв;

— звернути увагу на зміну зовнішнього вигляду вхідних дверей, дверної коробки та замків;

— перевірити візуально стан предметів та їх присутність на звичайних місцях;

— двері відкривати повільно, перевіряючи можливість додаткового навантаження, при підозрі на його наявність відійти від них на безпечну відстань;

— при встановленні охоронної сигналізації в квартирі постійно перевіряти надійність її роботи і наявної там апаратури аудіо (відео) запису для фіксації можливих спроб закладення вибухових пристроїв.

Виходячи з приміщення, необхідно

—  впевнитись у тому, що на сходинкових майданчиках відсутні сторонні предмети, спроможні створювати загрозу життю та здоров’ю;

— при спрацюванні дверного дзвоника і відсутності особи, що дзвонила, зателефонувати сусідам або знайомим з проханням перевірки ними зовнішнім оглядом вхідних дверей, сходинкових майданчиків на наявність там сторонніх предметів;

— відчиняючи двері на себе, знаходитись за ними і страхувати відхилення ланцюжком. При відчутті збільшення зусилля та наявності будь-яких звуків, терміново закрити двері та відійти від них.

При огляді автомобіля

      Звернути увагу на наявність:

— ознак силового входу електродроту в салон, навколо дверей, вікон, багажника, люків, капоту, кришки бензобаку автомобіля;

-відбитків пальців чи інших слідів на багажнику, капоті чи ковпаках коліс;

-клейкої стрічки, шматків дроту, шпагату і т.п. на поверхні автомобіля;

-відбитків слідів взуття, заглиблень в грунті, залишених підйомним механізмом;

-грудок землі на поверхні, можливо викинутих з-під автомобіля;

-дротів і пристроїв прикріплених до кузова, двигуна, вентилятора, важільного механізму;

-сторонніх предметів у вихлопній трубі, горловині бензобаку, під бампером, крилами, карданом, двигуном, бензобаком, колесами, в салоні автомобіля на сидіннях, за заднім сидінням, під килимками;

-підозрілих шматків дроту чи зажимів, розміщених навколо акумулятора, електричних вимикачів на обладнанні, кондиціонері, очищувачі вітрового скла, та інших агрегатах;

-пакетів та конвертів, що можуть містити підривні чи запальні речовини;

під час посадки (висадки) в автомобілі звернути особливу увагу на зміну обстановки біля транспортного засобу і, в першу чергу, на каналізаційні люки, відливні труби, урни, а також на предмети, що викликають підозру на наявність вибухових речовин (пакунки, сумки, залишені в автомобілі тощо);

При підозрі щодо проникнення в салон автомобіля та виявлення там невідомих предметів та пристроїв, не сідати в автомобіль та самостійно не намагатись запускати двигун. Підозрілі предмети з місця не рухати, відійти на безпечну відстань та сповістити про це міліцію.

Під час слідування транспортними засобами

Для забезпечення особистої безпеки необхідно уважно оглянути салон, купе, каюту, інші місця тимчасового перебування з метою виявлення можливих вибухових пристроїв, а також предметів, що викликають підозру на наявність вибухових речовин (залишені пакунки, сумки, валізи тощо).

 При отриманні поштових надходжень чи особистого отриманнях пакетів, бандеролей

   Необхідно звернути увагу на:

-помітки “Відкрити тільки особисто”, “Особисто в руки” тощо;

-надмірну поштову оплату;

-ретельну упаковку кореспонденції;

-пакунок, що перев’язаний значною кількістю клейкої стрічки, шпагату тощо;

-нерівномірно або несиметрично розміщені там вкладення;

-еластичність упаковки, схожу на гуму, або навпаки незвичну громіздкість та міцність;

-надмірну вагу листа та іншої кореспонденції;

-незвичний запах або такий, що нагадує гуталін;

-наполегливі спроби посильного вручити передачу, кореспонденцію, посилку, букет квітів та інше особисто в руки.

ПРИ ВИЯВЛЕННІ ВИБУХОВОГО ПРИСТРОЮ НЕОБХІДНО

 — не порушуючи обстановки біля місця знаходження підозрілого предмету, здійснити невідкладні заходи щодо організації особистої безпеки та оточуючих;

— терміново повідомити по телефону “102” про виявлений вибуховий пристрій чи підозрілий предмет (назвати своє прізвище, домашню адресу, телефон, точне місце знаходження вибухового пристрою) та місце, де Ви чекатимете на прибуття працівників міліції;

— виключити можливість користування мобільним телефоном поблизу місця знаходження вибухового пристрою, тому що не виключена можливість керуванням його спрацюванням на відстані.

Необхідно нагадати, що своєчасне повідомлення органів внутрішніх справ про всі факти правопорушення або злочинного задуму, а також підозрілі дії невідомих осіб відносно Вас, підвищує ефективність роботи органів правопорядку і особисту безпеку.

Номери гарячої лінії  СБУ

22-25-71   /  60-74-90

РЕКОМЕНДАЦІЇ

 Мета рекомендацій — допомогти громадянам правильно орієнтуватися і діяти в екстремальних ситуаціях та забезпечити умови для розслідування злочинів.

Як поводитись при виявленні підозрілого предмету, який може виявитись вибуховим пристроєм?

• Якщо виявлений предмет, на вашу думку, не повинен знаходитися в цьому місці, не залишайте це без уваги.
• Якщо ви виявили річ, в якої немає господаря, в громадському транспорті, опитайте людей, що перебувають поруч. Намагайтеся встановити, чия вона і хто її міг залишити. Якщо господар не встановлений, негайно повідомте про знахідку водієві. 
• Якщо ви виявили невідомий предмет у під’їзді свого будинку, опитайте сусідів, можливо, він належить їм. Якщо власник не встановлений — негайно повідомте про знахідку у найближче відділення міліції.
• Якщо ви виявили невідомий предмет в установі, негайно повідомте про знахідку адміністрацію або охорону.

 В усіх перерахованих випадках:

• не чіпайте, не пересувайте, не розкривайте виявлений предмет;
• зафіксуйте час виявлення предмету;
• намагайтеся зробити усе можливе, щоб люди відійшли якнайдалі від знахідки;
• обов’язково дочекайтеся прибуття оперативно-слідчої групи (пам’ятайте, що ви є свідком).

 Пам’ятайте:

• Зовнішній вигляд предмету може приховувати його справжнє призначення.  Для камуфляжу вибухових пристроїв використовуються звичайнісінькі побутові предмети: пакети, коробки, іграшки.
• Не робіть самостійно жодних дій зі знахідками або підозрілими предметами, які можуть виявитися вибуховими пристроями — це може призвести до вибуху, численних жертв і руйнувань.
• Роз’ясніть дітям, що предмет, знайдений на вулиці або в під’їзді, може бути небезпечним.

 Як діяти при отриманні повідомлення про евакуацію

• Отримавши повідомлення від представників влади або правоохоронних органів про початок евакуації, зберігайте спокій і чітко виконуйте їхні команди.
• Якщо ви перебуваєте у квартирі, виконайте такі дії:
• Візьміть особисті документи, гроші, цінності.
• Відключіть електрику, воду і газ.
• Надайте допомогу в евакуації літніх і важко хворих людей.
• Обов’язково закрийте вхідні двері на замок — це захистить квартиру від можливого проникнення мародерів.
• Не допускайте паніки, істерики і поспіху. Приміщення залишайте організовано.
• Повертайтеся у приміщення тільки після дозволу відповідальних осіб.
• Пам’ятайте, що від узгодженості і чіткості ваших дій залежатиме життя багатьох людей.

 Як поводитись, якщо Вас захопили заручником

Будь-яка людина за збігом обставин може виявитися заручником у злочинців. При цьому злочинці можуть домагатися досягнення політичних цілей, отримання викупу тощо. У усіх випадках ваше життя стає предметом торгу для терористів. Захоплення може статися у транспорті, в установі, на вулиці, в квартирі.

 Якщо ви опинилися в заручниках, рекомендуємо дотримуватися таких правил поведінки:

• несподіваний рух або шум можуть спричинити жорстоку відсіч терористів. Не допускайте дій, які можуть спровокувати терористів до застосування зброї і привести до людських жертв;
• будьте готові до застосування терористами пов’язок на очі, кляпів, наручників або мотузок;
• не дивіться злочинцям в очі (для нервової людини це сигнал до агресії), не поводьтеся зухвало — це може спричинити ще більшу жорстокість;
• не намагайтеся чинити опір, не проявляйте непотрібного героїзму, намагаючись роззброїти бандита або прорватися до виходу або вікна;
• якщо вас примушують вийти з приміщення, кажучи, що ви узяті в заручники, не чиніть опір;
• якщо з вами є діти, знайдіть для них безпечне місце, спробуйте закрити їх від випадкових куль, якщо це можливо, тримайтеся поруч з ними;
• виконуйте вимоги злочинців, не намагайтеся суперечити їм, не ризикуйте власним життям і  життям оточуючих, намагайтеся не допускати істерики і паніки;
• у разі якщо потрібна медична допомога, говоріть спокійно і коротко, не нервуючи бандитів, нічого не робіть, поки не отримаєте дозволу.

 ПАМ’ЯТАЙТЕ: ВАША МЕТА — ЗАЛИШИТИСЯ ЖИВИМ

• Будьте уважні, спробуйте запам’ятати прикмети злочинців, одяг, імена, прізвиська, можливі шрами і татуювання, особливості мови і поведінки, тематику розмов і таке інше.
• Зберігайте спокій і витримку.
• Будьте насторожі. Зосередьте Вашу увагу на звуках, рухах і тому подібне.
• Будьте готові пояснити наявність у Вас яких-небудь документів, номерів телефонів тощо.
• Не давайте ослабнути своїй свідомості. Розробіть програму можливих вправ (як розумових, так і фізичних). Постійно тренуйте пам’ять: згадуйте історичні дати, прізвища знайомих людей, номери телефонів тощо. Наскільки дозволяють сили і простір приміщення виконуйте фізичні вправи.
• Якщо Вам дали можливість поговорити з родичами по телефону, тримайте себе в руках, не плачте, не кричіть, говоріть коротко і по суті. Спробуйте встановити контакт з терористами. Поясніть їм, що Ви теж людина.
• Обов’язково ведіть відлік часу, відмічаючи за допомогою сірників, камінчиків або рисок на стіні дні, що минули.
• Якщо ви виявилися замкнутими в приміщенні, то спробуйте привернути чиюсь увагу. Для цього розбийте шибку і покличте на допомогу, за наявності сірників підпаліть папір і піднесіть ближче до пожежного датчика і тому подібне.

Пам’ятайте, що отримавши повідомлення про ваше захоплення, спецслужби вже почали діяти і зроблять усе необхідне для вашого звільнення !

Під час проведення спецслужбами операції зі звільнення неухильно дотримуйтесь таких правил:

• Треба лягти на підлогу обличчям униз, голову закрити руками і не рухатися;
• У жодному разі не біжіть назустріч співробітникам спецслужб або від них, оскільки вас можуть сприйняти за злочинця;
• Якщо є можливість, тримайтеся чимдалі від отворів дверей і вікон.

Ніколи не втрачайте надію на порятунок !

Якщо вам стало відомо про підготовку злочину або скоєння злочину, негайно повідомите про це в СБУ або МВС.

Номери гарячої лінії  СБУ

22-25-71   /  60-74-90

Основні принципи поведінки у разі захоплення вас заручником

Примиріться з тим, що ви перебуваєте під повною владою терористів, які завжди можуть вас убити. Щоб зламати вашу волю, деморалізувати й принизити, вас, вони застосовуватимуть різноманітні тактики — від фізичних страждань (нестача їжі. води, сну, погані умови утримання) до техніки «промивання мозків» (зокрема, переконуватимуть у тому, що влада забула про заручників, що на них «усім наплювати» тощо).

Не падайте духом, до кінця надійтеся на сприятливе вирішення екстремальної ситуації. Пам’ятайте, що отримавши інформацію про захоплення заручників, правоохоронні органи вже почали діяти і вживають всіх необхідних заходів задля вашого звільнення.

Будьте терплячими. Виконання вимог терористів потребують значних затрат часу.

Не надійтеся на швидке звільнення — капітуляція терористів малоймовірна. Тому підготуйтеся фізично, морально та емоційно до цього випробування, намагайтеся заспокоїти оточуючих.

Ваша стратегія — «прийняття та пристосування».

Ваша головна мета — вижити і зберегти фізичне й душевне здоров’я.

Ваше головне завдання — зберігати самовладання, самоконтроль і самоповагу.

Найбільш ефективний засіб, який ви можете вжити для свого звільнення — це зберігати спокій.

Ваш девіз — «Не допускати як боягузтва, так і нерозумної бравади».

Основні правила поведінки у разі захоплення Вас заручником:

1. По можливості якомога швидше опануйте себе, заспокойтеся, не піддавайтеся паніці, не допускайте істеричних проявів. Емоційно неврівноважена людина, яка від страху впадає в паніку, лякає терористів своєю непередбачуваністю, і її. швидше за все, вб’ють першою.

2. Якщо вас поранено, намагайтеся не рухатися. Так ви зменшите втрату крові.

3. Надайте допомогу і психологічну підтримку тим. хто слабший, пораненим, жінкам, дітям, особам похилого віку. Уникайте конфліктів при спілкуванні з іншими заручниками.

4. Не ризикуйте своїм власним житіям і життям оточуючих. Не допускайте дій, які можуть спровокувати терористів на застосування зброї і призвести до людських жертв (не втікайте, не кидайтеся на терористів, не вихоплюйте зброю).

5. Не намагайтеся умовити терористів, розчулити їх тощо. У той же час не принижуйтеся і не благайте про пощаду.

6. Спілкуючись з терористами, не відводьте очей убік; у той же час, уникайте прямого погляду в очі (на несвідомому рівні такий погляд розглядається як виклик).

7. Говоріть спокійним голосом, уникайте викличного тону.

8. За необхідності виконуйте розпорядження терористів, особливо протягом перших 30-60 хвилин після нападу. Не вступайте з ними в суперечку, терпіть образи та приниження.

9. Спробуйте переконати терористів забезпечити вам та іншим заручникам людські умови існування.

10.  Обов’язково запитуйте дозвіл на вчинення будь-яких дій (сісти, встати, попити, вийти в туалет).

11. Для підтримання сил їжте все, що вам дають. Використовуйте будь-яку можливість для відпочинку. Стрес, у стані якого перебувають заручники, через деякий час призводить до повного нервового виснаження.

12. За можливості дотримуйтеся вимог особистої гігієни.

13. Старайтеся виконувати доступні фізичні вправи.

14. Спробуйте розслабитись (читанням, письмом, тренуванням пам’яті, розв’язуванням математичних задач, використовуйте елементи аутотренінгу, тощо).

15. Терористи зазвичай відбирають у заручників годинники, мобільні телефони, щоб ізолювати їх від зовнішнього світу. Тому при тривалому утриманні у полоні слідкуйте за часом, відмічайте зміну дня і ночі, ведіть календар.

16. Будьте уважні. Намагайтеся запам’ятати імена (прізвиська), прикмети, голоси, особливості поведінки терористів, зміст їх розмов між собою. Ця інформація буде дуже важливою для правоохоронних органів після нейтралізації терористів і звільнення заручників.

17.  У випадку штурму снецпідрозділами правоохоронних органів приміщення, в якому вас утримують, негайно ляжте на підлогу обличчям униз, якомога далі від вікон і дверей. Ні в якому разі не беріть до рук зброю, кинуту терористами, інакше можуть прийняти за одного з них.

18. Більшість колишніх заручників протягом досить тривалого часу переживає пост травматичний стресовий розлад, симптомами якого можуть бути порушення сну, втрата апетиту, апатія, раптові спалахи гніву, труднощі у спілкуванні з близькими. Тому, у перші дні після звільнення, необхідно звернутися до медичних закладів за кваліфікованою психологічною допомогою.

ПАМ’ЯТКАщодо першочергових дій у разі виявлення ознак вибуховогопристрою або схожих на них предметівІ. Характерними ознаками наявності вибухового пристрою можуть бути:

1. Знаходження у громадських місцях, транспорті валіз, кейсів, пакунків, коробок та інших предметів, залишених без нагляду;2. Отримання адресатом поштового відправлення від невідомого відправника, наявність у відправленні явного дисбалансу, нестандартний вигляд посилочної тари;3. Наявність у предметів характерного вигляду штатних бойових припасів, вибухових речовин, засобів або їх елементів;4. Наявність у виявлених предметів звуку працюючого годинникового механізму, запаху бензину, газу, розчинника, хімічних речовин, диму, що виходить з предмету тощо;5. Наявність у підозрілого пристрою елементів (деталей), що не відповідають його прямому призначенню (сигнальні лампи, світлодіоди, радіоплати, перемикачі, елементи живлення і т. ін.) або додаткового контакту з навколишніми предметами (антена, вмонтований електричний дріт, натягнутий шнур або мотузка);6. Невідповідність маси дійсному призначенню або вигляду предмета (наприклад — вага коробки від цукерок, банки від кави, книги і т. ін.);7. Наявність у дверях, вікнах будь-яких сторонніх предметів — закріпленого дроту, ниток, важелів, шнурів тощо;8. Наявність стороннього сміття, свіжооштукатурених та свіжопофарбованих ділянок стін, стелі, підлоги, порушення ґрунту, покриття на газонах, тротуарах, за відсутності пояснень щодо їх виникнення у відповідних служб.9. Наявність у контрольованих зонах залишеного автотранспорту, сторонніх чи нічийних приладів, механізмів, тимчасових споруд, будівельних матеріалів і конструкцій, тощо.10. Намагання особи з предметом у руках чи у специфічному одязі, що дозволяє приховувати на тілі вибуховий пристрій, за будь-яких обставин безпосередньо наблизитися до об’єкту охорони чи маршруту його пересування. У разі, якщо особа намагається безпосередньо застосовувати підозрілий предмет, по можливості не дати їй випустити предмета з рук га використати тіло особи як екран для гасіння у разі вибуху пристрою. Категорично забороняється самостійно проводити з підозрілим предметом будь-які дії (торкатися, нахиляти, відкривати, переміщувати, підіймати, перерізати, та ін.).Пам’ятайте, що марна втрата часу при загрозі вибуху може призвести до людських жертв!В усіх випадках про виявлення ознак вибухового пристрою повідомляти: за тел. — 1-02 оперативного чергового Управління МВС України в Сумській області; за тел. — 22-25-71, 60-74-90 оперативного чергового Управління СБ України в Сумській області.  ІІ. У разі надходження анонімного повідомлення про підготовку вибуху за телефоном:1. Спробувати з’ясувати у особи, що телефонує, який вибуховий пристрій, де він встановлений і коли повинен спрацювати;2.Не класти трубку на телефонний апарат;3. Повідомити про отримане повідомлення з іншого телефонного апарату чергову частину органів внутрішніх справ з надалням номеру телефону, на який отримано повідомлення;4. Оглянути зазначене приміщення без евакуації персоналу. У разі невизначеності приміщення — оглянути кімнати, до яких є вільний доступ сторонніх, вміст урн для сміття, меблів, залишених пакунків, підозрілих предметів тощо.  ІІІ. У разі виявлення предмета, підозрілого на вибуховий пристрій, необхідно:1. Обмежити доступ до приміщення, організувати його охорону;2. Негайно доповісти безпосередньому керівнику, вказати місце знаходження предмета, час виявлення та особу, яка його виявила;3. Забезпечити інформування чергових підрозділів МВС, СБ або МНС України;4.Безумовно викопувати всі рекомендації спеціаліста вибухотехніка, у разі підтвердження наявності ознак вибухового пристрою організувати евакуацію людей з будівлі, території.

     У тривожні часи варто сподіватися на краще, проте важливо бути підготовленим до будь-якого розвитку подій. Нехай ніколи не знадобиться порадник дій на випадок потрапляння під артобстрілу чи бомбардування: що робити, куди бігти та як ховатися?

     Раптовий артобстріл Якщо ви почули свист снаряда (він схожий більше на шурхіт), а через 2-3 секунди – вибух, відразу падайте на землю. Не панікуйте: вже те, що ви чуєте сам звук польоту, означає, що снаряд пролетів достатньо далеко від вас, а ті секунди перед вибухом лише підтвердили досить безпечну відстань. Однак наступний снаряд може полетіти ближче до вас, тому замість самозаспокоєння швидко й уважно озирніться довкола: де можна заховатися надійніше? В разі, якщо обстріл застав вас у маршрутці, тролейбусі чи трамваї – слід негайно зупинити транспорт, відбігти від дороги у напрямку «від будинків і споруд» і залягти на землю. Роззирніться і очима пошукайте більш надійного сховку неподалік. Перебігати слід короткими швидкими кидками відразу після наступного вибуху. Якщо перші вибухи застали вас у дорозі на власному автомобілі – не розраховуйте, що на авто ви зможете швидко втекти від обстрілу: ви ніколи не будете знати, в який бік перенесеться вогонь, і чи не почнеться далі обстріл, скажімо, з мінометів. Окрім того, бензобак вашого авто додає небезпечного ризику обгоріти. Тому знов таки: негайно зупиняйте машину і якнайшвидше шукайте укриття.

     Не підходять для переховування: — під’їзди будь-яких будинків, навіть невеличкі прибудовані споруди. Від багатоповерхових / багатоквартирних будинків взагалі слід відбігти хоча би метрів на 30-50; — місця під різною технікою (скажімо, під вантажівкою чи під автобусом); — звичайні ЖЕКівські підвали будинків. Вони зовсім не пристосовані для укриття в часі авіанальотів чи ракетно-артилерійських обстрілів (йдеться про слабке перекриття, відсутність запасних виходів, вентиляції тощо). Є великий ризик опинитися під масивними завалами. Захаращення таких підвалів тягне за собою ризик моментальної пожежі або задимленості. В жодному разі не слід ховатися назовні під стінами сучасних будинків! Теперішні бетонні «коробки» не мають щонайменшого запасу міцності і легко розсипаються (чи «складаються») не тільки від прямого попадання, а й навіть від сильної вибухової хвилі: є великий ризик обвалів та завалів. Не можна також ховатися під стінами офісів та магазинів! – від вибухової хвилі згори буде падати багато скла; це не менш небезпечно, ніж металеві уламки снарядів. Інколи люди інстинктивно ховаються серед будь-яких штабелів, у місцях, заставлених контейнерами, захаращених ящиками, будматеріалами тощо (спрацьовує підсвідомий рефлекс: заховатися так, щоб не бачити нічого). Ця помилка небезпечна тим, що навколо вас можуть бути легкозаймисті предмети й речовини: виникає ризик опинитися серед раптової пожежі. Часом люди зі страху стрибали до річки, до ставка, фонтану тощо. Вибух бомби чи снаряду у воді навіть на значній відстані є дуже небезпечним: сильний гідроудар і – як наслідок – важка контузія.

     Можна заховатися в таких місцях: — у спеціально обладнаному бомбосховищі (якщо пощастить). Від звичайного ЖЕКівського підвалу справжнє бомбосховище відрізняється товстим надійним перекриттям над головою, системою вентиляції та наявністю двох (і більше) виходів на поверхню; — у підземному переході; — в метро (ідеально підходить); — в будь-якій канаві, траншеї чи ямі; — в широкій трубі водостоку попід дорогою (не варто лізти аж занадто глибоко, максимум на 3-4 метри);

    Вздовж високого бордюру чи підмурку паркану; — у дуже глибокому підвалі під капітальними будинками старої забудови (бажано, щоб він мав таки 2 виходи); — в підземному овочесховищі, силосній ямі тощо; — в оглядовій ямі відкритого (на повітрі) гаражу чи СТО; — в каналізаційних люках поруч із вашим будинком; це дуже добрий сховок (але чи вистачить у вас сил швидко відкрити важку залізяку? Важливо також, щоб це була саме каналізація чи водопостачання – в жодному разі не газова магістраль!) — в ямах-«воронках», що лишилися від попередніх обстрілів чи авіанальотів.

     В найгіршому разі – коли в полі зору нема укриття, куди можна перебігти одним швидким кидком – просто лягайте на землю і лежіть, закривши голову руками! Переважна більшість снарядів та бомб розриваються у верхньому шарі ґрунту чи асфальту, тож осколки в момент вибуху розлітаються на висоті щонайменше 30-50 см над поверхнею. Отже, загальне правило: ваше укриття має бути хоч мінімально заглибленим і, разом із тим, має знаходитися подалі від споруд, які можуть обвалитися на вас зверху при прямому попаданні, або можуть спалахнути. Ідеальний захист дає траншея чи канава (подібна до окопу) завглибшки 1-2 метри, на відкритому місці.

    Заховавшись в укритті, лягайте і обхопіть голову руками. Трохи відкрийте рота – це вбереже від контузії при близькому розриві снаряду чи бомби. Не панікуйте. Займіть свою психіку чимось. Можна рахувати вибухи: знайте, що максимум після 100-го вибуху обстріл точно закінчиться. Можна спробувати подумки рахувати хвилини. По перше, це відволікає. По-друге, так ви зможете орієнтуватися в ситуації: артилерійський обстріл не триває вічно, щонайбільше – двадцять хвилин; авіаналіт – значно менше. В наші часи не буває довгих бомбардувань, великі групи бомбардувальників не застосовуються. Після закінчення обстрілу (бомбардування) Залишаючи місце сховку, не давайте собі розслабитися. Тепер уся ваша увага має бути сконцентрованою собі під ноги! Не піднімайте з землі жодних незнайомих вам предметів! Авіабомба, ракета чи снаряд могли бути касетними! Бойові елементи часто не розриваються при падінні, але можуть вибухнути пізніше, в руках – від найменшого руху чи дотику. Вся увага – дітям і підліткам: не дайте їм підняти будь-що з-під ніг.

«Я маю право…»

Мета: розширювати коло правових знань дітей.

Матеріал: набір картинок до «Конвенції про права дитини»; картинки з зображанням різних ситуацій; шаблон «Я маю право».

Хід гри: діти по черзі обирають ті картинки, які відповідають статтям Конвенції, і розкладають біля шаблона «Я маю право». Потім кожна дитина пояснює свій вибір.

«Я не повинен…»

Мета: вчити розмежовувати поняття «можу», «повинен», «хочу»;

удосконалювати знання о соціальних нормах.

Матеріал: сюжетні картинки: дорослий-дитина; дитина-дитина; дитина-навколишній світ; шаблон «Я повинен».

Хід гри: діти розкладають біля шаблону ті картинки, які зображують ситуації, несприятливі у взаємовідношеннях між людьми, людиною та природою, людиною та предметним світом.

Ігри з ознайомлення дітей зі службами екстреної допомоги:

«Пожежно-рятувальна служба», «Міліція», «Швидка допомога» тощо

Мета: вчити дітей у разі необхідності телефонувати в екстрену службу — «101», «102», «103».

Матеріал: іграшкові машини: «Швидкої допомоги», пожежна машина, міліцейська; сюжетні картинки із зображенням різних ситуацій.

Хід гри: на столі розкладені картинки. Група дітей (5-6 чол.) просувають кожну свою машину від картинки до картинки і збирають потрібні.

«Якщо виникла пожежа»

Мета: ознайомити з правилами безпечного поводження з вогнем, закріпити знання номера телефону пожежно-рятувальної служби.

Хіл гри: діти становляться в коло. У центрі вихователь з м’ячем. Він промовляє віршовані строки, не кажучи останнього слова, передає м’яч одному із дітей. Дитина договорює слово та передає м’яч іншому. Якщо дитина відповідає невірно, вона вибуває з гри, м’яч переходить до вихователя.

Дошкільний вік це первинний етап соціалізації в житті дитини. В цей період малеча долучається до загальнолюдських цінностей, встановлює перші взаємини з людьми, в неї бурхливо розвивається емоційна сфера, яка має величезний вплив на її подальший особистісний розвиток, на оволодіння нею різноманітними видами діяльності.

Емоції допомагають певним чином сприймати дійсність, реагувати на неї. Уміння щиро радіти, розуміти почуття і емоційні стани людей, чітко висловлювати свої бажання, спілкуватися з оточенням, бути сприйнятливим до мистецтва і проявів життя – все це залежить від того, як сформована дитина емоційно. Те, як розвинена емоційна сфера дитини дошкільного віку, впливає на розуміння маленькою людиною світу і успішної взаємодії з ним. 

Проблема сучасності в тому, що багато дітей мають недоліки в емоційному розвитку, а саме – не вміють відгукуватися на почуття і стан інших, неадекватно реагують на багато речей. Сьогодні кращими друзями в дитини є телевізор і комп’ютер, смартфон і планшет, а найулюбленіші заняття – перегляд мультфільмів, комп’ютерні ігри. В результаті подібного способу життя діти менше спілкуються як з дорослими так і з однолітками. Тому інколи дошкільнята неуважні і нечутливі до оточуючих, не вміють контролювати і доречно проявляти емоції. Адже спілкування значно збагачує життя, роблячи його яскравим, наповненим емоціями і враженнями. 

Тому важливо саме в дошкільному віці закласти позитивні основи особистості.

Коли дитині 1-3 роки, то його емоційна сфера характеризується:

• відсутністю емпатії
• характерними емоційними реакціями, пов’язаними з її бажаннями;
• невмінням вибирати і приймати рішення;
• егоцентризмом;
• зародженням самосвідомості (малюк починає впізнавати своє відображення в дзеркалі, відгукуватися на ім’я, намагається бути самостійним, починає вживати займенник «я»;
• завищеної самооцінки (Я – хороший);
• не вмінням бачити наслідки дій;
• важливістю для дитини оцінки дорослого, реакції не неї.

У віці 4-6 років емоційна сфера дитини характеризується:

• спокійнішим емоційним фоном сприйняття;
• проявом емоцій по ланцюжку «бажання, уявлення, дія, емоція»;
• більш керованими емоційними процесами;
• розвитком емоційного передбачення (дитина намагається передбачити майбутній результат і те, як його оцінять);
• появою афективних реакцій;
• появою нових мотивів для діяльності;
• здатністю оцінювати свою поведінку.

Дитина 4-5 років – це маленька людина, що володіє досить різноманітним спектром емоцій. ЇЇ почуття і переживання пов’язані, у більшості з атмосферою в сімейному колі. Нові вміння і інтереси сприяють появи цілого спектру різноманітних емоцій дитини, а також потреб і мотивів. У дошкільника поступово ускладнюється гамма емоцій і почуттів: він уже може відчувати не тільки радість або страх, а й ревнощі, смуток, жалість, гнів, бадьорість, ніжність, сором’язливість, здивування, задоволення і т. д. Дошкільник вже може виражати почуття, застосовуючи різну інтонацію і міміку.

Особливості розвитку емоційної сфери дітей дошкільного віку:

• вони ще не можуть управляти своїми емоціями, переживаннями;
• вони освоюють соціальні форми прояву почуттів;
• почуття і емоції у них стають більш розумними і довільними;
• у дошкільнят починають формуватися вищі почуття (естетичні, моральні, інтелектуальні).

1. Витяг з Типового положення про атестацію педагогічних працівників (Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України 06.10.2010 №930, зареєстровано в Міністерстві юстиції України14 грудня 2010 р. за №1255/18550, Із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту № 1473 від 20.12.2011, наказом МОН № 1135 від 08.08.2013)

1. Умови та порядок присвоєння кваліфікаційних категорій

4.2. За результатами атестації педагогічним працівникам присвоюються кваліфікаційні категорії: «спеціаліст», «спеціаліст другої категорії», «спеціаліст першої категорії», «спеціаліст вищої категорії».

4.3. Кваліфікаційна категорія «спеціаліст» присвоюється педагогічним працівникам з повною вищою освітою, діяльність яких характеризується: здатністю забезпечувати засвоєння учнями навчальних програм; знанням основ педагогіки, психології, дитячої та вікової фізіології; знанням теоретичних основ та сучасних досягнень науки з предмета, який вони викладають; використанням інформаційно-комунікаційних технологій, цифрових освітніх ресурсів у навчально-виховному процесі; вмінням вирішувати педагогічні проблеми; вмінням установлювати контакт з учнями (вихованцями), батьками, колегами по роботі; додержанням педагогічної етики, моралі.

Випускникам вищих навчальних закладів, які отримали повну вищу освіту, при прийомі на роботу встановлюється кваліфікаційна категорія «спеціаліст».

4.4. Кваліфікаційна категорія «спеціаліст другої категорії» присвоюється педагогічним працівникам, які відповідають вимогам, встановленим до працівників з кваліфікаційною категорією «спеціаліст», та які постійно вдосконалюють свій професійний рівень; використовують диференційований та індивідуальний підхід до учнів; володіють сучасними освітніми технологіями, методичними прийомами, педагогічними засобами, різними формами позаурочної (позанавчальної) роботи та їх якісним застосуванням; застосовують інноваційні технології у навчально-виховному процесі; знають основні нормативно-правові акти у галузі освіти; користуються авторитетом серед колег, учнів та їх батьків.

4.5. Кваліфікаційна категорія «спеціаліст першої категорії» присвоюється педагогічним працівникам, які відповідають вимогам, встановленим до працівників з кваліфікаційною категорією «спеціаліст другої категорії», та які використовують методи компетентнісно-орієнтованого підходу до організації навчального процесу; володіють технологіями творчої педагогічної діяльності з урахуванням особливостей навчального матеріалу і здібностей учнів; впроваджують передовий педагогічний досвід; формують навички самостійно здобувати знання й застосовувати їх на практиці; уміють лаконічно, образно і виразно подати матеріал; вміють аргументувати свою позицію та володіють ораторським мистецтвом.

4.6. Кваліфікаційна категорія «спеціаліст вищої категорії» присвоюється працівникам, які відповідають вимогам, встановленим до працівників з кваліфікаційною категорією «спеціаліст першої категорії», та які володіють інноваційними освітніми методиками й технологіями, активно їх використовують та поширюють у професійному середовищі; володіють широким спектром стратегій навчання; вміють продукувати оригінальні, інноваційні ідеї; застосовують нестандартні форми проведення уроку (навчальних занять); активно впроваджують форми та методи організації навчально-виховного процесу, що забезпечують максимальну самостійність навчання учнів; вносять пропозиції щодо вдосконалення навчально-виховного процесу в навчальному закладі.

4.7. Присвоєння кваліфікаційних категорій за результатами атестації здійснюється послідовно.

Педагогічні працівники, які в міжатестаційний період підготували переможців ІІІ етапу всеукраїнських або міжнародних учнівських та студентських олімпіад з базових навчальних предметів; переможців ІІІ етапу всеукраїнських або міжнародних спортивних змагань; переможців всеукраїнських конкурсів фахової майстерності серед учнів професійно-технічних навчальних закладів, переможців всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук, а також педагогічні працівники, які стали переможцями або лауреатами конкурсів фахової майстерності, що проводяться центральними органами виконавчої влади, мають наукові ступені, вчені або почесні звання, якщо їх діяльність за профілем збігається з наявним науковим ступенем, ученим (почесним) званням, атестуються без додержання послідовності в присвоєнні кваліфікаційних категорій та строку проведення позачергової атестації.

4.8. Педагогічні працівники, які не мають повної вищої освіти й працюють на посадах педагогічних працівників, після отримання відповідної повної вищої освіти атестуються на присвоєння кваліфікаційної категорії «спеціаліст другої категорії» за наявності стажу роботи на педагогічній посаді не менше двох років;  «спеціаліст першої категорії» – не менше п’яти років; «спеціаліст вищої категорії» – не менше восьми років.

За педагогічними працівниками, які отримали другу повну вищу педагогічну освіту й перейшли на посаду за отриманою спеціальністю, зберігаються присвоєні попередньою атестацією кваліфікаційні категорії. Атестація таких працівників здійснюється не пізніше ніж через два роки після переходу на іншу посаду.

4.9. Спеціалісти, які перейшли на посади педагогічних працівників до професійно-технічних та вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації з виробництва або сфери послуг, а також науково-педагогічні працівники вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації, які перейшли на педагогічні посади, атестуються на присвоєння кваліфікаційної категорії «спеціаліст другої категорії» за наявності не менше двох років стажу роботи на виробництві, у сфері послуг або стажу науково-педагогічної діяльності; «спеціаліст першої категорії» – не менше п’яти років; «спеціаліст вищої категорії» – не менше восьми років.

4.10. Педагогічні працівники з повною вищою педагогічною або іншою повною вищою освітою, які до набрання чинності Законами України “Про дошкільну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Про вищу освіту” працювали й продовжують працювати у навчальних та інших закладах не за фахом, атестуються на відповідність займаній посаді з присвоєнням кваліфікаційних категорій та педагогічних звань як такі, що мають відповідну освіту.

4.11. Педагогічним працівникам, які не мають повної вищої освіти, а також керівникам гуртків, секцій, студій, інших форм гурткової роботи, працівникам, які працюють на посадах майстра виробничого навчання; культорганізатора; акомпаніатора; екскурсовода; інструктора з туризму; помічника директора з режиму, старшого чергового з режиму, чергового з режиму у загальноосвітніх школах та професійних училищах соціальної реабілітації; асистента вчителя-реабілітолога; консультанта психолого-медико-педагогічної консультації, незалежно від рівня здобутої ними освіти за результатами атестації встановлюються тарифні розряди.

При встановленні тарифного розряду враховуються освітній рівень працівника, професійна компетентність, педагогічний досвід, результативність та якість роботи, інші дані, які характеризують його професійну діяльність.

Джерела: Типове положення про атестацію педагогічних працівників  (Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України  06.10.2010 №930, зареєстровано в Міністерстві юстиції України14 грудня 2010 р. за №1255/18550, Із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту № 1473 від 20.12.2011, наказом МОН № 1135 від 08.08.2013)

2. Професійний стандарт “Вихователь закладу дошкільної освіти” (Затверджено наказом Міністерства економіки України, 19.10.2021, №755-21)

https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-profesijnogo-standartu-vihovatel-zakladu-doshkilnoyi-osviti

Захист прав учасників освітнього процесу — педагогів, здобувачів освіти, їх батьків — серед пріоритетів діяльності Державної служби якості освіти України та її територіальних органів

У разі виникнення питань щодо доступу до якісної освіти, дотримання чинного законодавства про освіту, кожен бажаючий може звернутися до Управління Державної служби якості освіти у Сумській  області в один із способів:

✅ надіслати звернення на електронну пошту управління Служби  sumy@sqe.gov.ua  або на адресу:

                                                                    просп. Свободи, 38, м. Суми, 40016;

✅  зателефонувати на «гарячу лінію»  (0542) 77 66 10;                                       

                                                                    +38 066 232 20 11

✅ викласти звернення на особистому прийомі (попередній запис за    телефоном (0542) 77 66 10

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику буде надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним.

Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Звернення надіслане з використанням мережі Інтернет (електронне звернення) є різновидом письмового звернення та оформляється з дотриманням вищевказаних вимог.

#UAразом  

Управління Державної служби якості освіти у Сумській області
Телефон: 0542 77 66 10
Сторінки в соціальних мережах:

https://www.facebook.com/SumySQEua
https://www.youtube.com/channel/UCFE79MN0tYPp0n6JyHNznbw

modanya 31.01.2023 Новини

Платформа «МРІЯ» створена для об’єднання проєктів, реалізованих у синергії Кіберполіції України та волонтерів. Основна мета проєкту – протидія кремлівській пропаганді та фейковим або проросійським ресурсам у мережі Інтернет.

• https://mriya.social  (офіційний вебсайт проєкту);
• https://t.me/stoprussiachannel (основний телеграм канал, де здійснюються комунікація з підписниками, а також надання завдань для блокування);
• @stopdrugsbot (телеграм – бот для збору нових посилань на ворожі ресурси, а також автоматизованої взаємодії з користувачами);
• https://t.me/ukraine_avanger_bot (офіційний бот для збору інформації про ворожу техніку, коллаборантів, мародерів та іншу оперативну інформацію).

Заклад дошкільної освіти (ясла — садок) Сонечко Охтирської міської ради Сумської області. Щиро вдячний заступнику голови управління Партнерства Німеччина — Україна/Молдова e.V. Вікторії Мозер за надану гуманітарну допомогу у придбанні генератора.

Інформацію про перелік товарів, робіт і послуг, отриманих ЗДО «Сонечко» з зазначенням їх вартості можна переглянути на єдиному веб-порталі використання публічних коштів за посиланням

https://prozorro.gov.ua/search/tender?text=36467250

станом на 01.03.2023

Кiлькiсть переглядiв: 1130

1.Учасники освітнього процесу подають заяву керівництву закладу освіти або його засновнику про випадки булінгу по відношенню до дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу.

2.Керівник закладу освіти або його засновник розглядає заяву вдень її подання та видає рішення про проведення розслідування.

3.Проводиться повне та неупереджене розслідування щодо випадків булінгу (цькування) з залученням осіб від яких отримали інформацію.

4.Керівник закладу освіти для прийняття рішення за результатами розслідування створює наказом комісію з розгляду випадків булінгу (цькування) та скликає засідання. До складу комісії входять педагогічні працівники (утому числі психолог, соціальний педагог), батьки постраждалого табулера, керівник закладу та інші зацікавлені особи для прийняття рішення за результатами розслідування та виконання відповідних заходів реагування.

5.Рішення Комісії реєструється в окремому журналі, зберігається в паперовому вигляді з оригіналами підписів всіх членів Комісії.

6.Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то керівник закладу повідомляє у повноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

7.Потерпілий чи його/її представник,також, можуть звернутися відразу до уповноважених підрозділів органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та Службу справах дітей з повідомленням про випадок булінгу(цькування).

8.У разі, якщо комісія не кваліфікує випадок як булінг, а постраждалий незгодний з цим, то він чи його/її представник можуть одразу звернутись до органів Національної поліції України.

Відповідальність

Закон, який визнає термін “булінг”, як моральне або фізичне насильство іншої людини з’явився в Україні нещодавно. З цим законом з’явилась і нова стаття в Адміністративному кодексі України, згідно з якою за булінг карають. З початку в поліції навіть не знали як буде проходити процедура складання протоколу, та як будуть доводити це порушення.

Однак в поліції розповіли, що в таких випадках необхідно обов’язково звертатися до правоохоронців та написати заяву. При цьому, не важливо де саме саме знущаються над дитиною: у школі або в інших навчальних закладах.

Поліцейські ювенальної юстиції відкривають адміністративне провадження та починають розслідування.

Після всіх слідчих дій, матеріали відправляють до суду, де суддя вирішує, яке покарання очікує порушника.

Відповідно до нової статті, за цькування каратимуть штрафом у розмірі від 850 до 1700 гривень.

В ЛЮТОМУ 2023 РОКУ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ РЕМОНТНИХ РОБІТ ГОСПОДАРСЬКИМ СПОСОБОМ ДАХУ НА СКЛАДСЬКИХ ПРИМІЩЕННЯХ , ПОШКОДЖЕНИХ В НАСЛІДОК БОМБАРДУВАНЬ МІСТА, ЗДО «СОНЕЧКО» БУЛО ОТРИМАНО БЛАГОДІЙНУ ДОПОМОГУ ВІД УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА ТА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА ОХТИРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ:

Поради психолога

Війна зумовлює сильний стрес, розчарування, страх. Як дорослим впоратися з такими емоціями, а відтак допомогти дитині?

 – Слухайте

Одні діти хочуть говорити про стресогенну ситуацію, другі — ні. Обидві реакції — нормальні й природні. Якщо дитина хоче поговорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думками й поставити запитання. Уважно вислухайте дитину, при цьому зверніть увагу на мову її тіла, емоції та спонукайте її до спокійної розмови.

Якщо дитина не хоче наразі спілкуватися, не змушуйте її говорити. Продовжуйте спостерігати за дитиною й наголосіть, що готові її вислухати, коли вона захоче виговоритися.

 – Не уникайте складних розмов

Дорослі хочуть захистити дитину від тривожних переживань. А тому намагаються уникати складних розмов, які, на їхню думку, можуть зумовити в дитини негативні емоції. Утім, дитину засмучує власне стресогенна ситуація, а не розмови про неї.

Запропонуйте дитині поговорити й поставте їй відкриті запитання: «Що б ти хотів (-ла) знати?» або «Що ти відчуваєш?». Нехай інтереси та думки дитини визначають тему розмови. Якщо не можете відповісти на те чи те запитання, зізнайтеся у цьому дитині. А відтак скористайтеся нагодою побути «вихованцем» і разом із дитиною дослідіть питання, яке її цікавить. Переконайтеся, що не надаєте зайву інформацію, не вживаєте незрозумілі дитині слова.

– Контролюйте контент, який споживає дитина

Наразі по телебаченню та в соціальних мережах детально висвітлюють воєнні події, які відбуваються в країні. Цей контент часто містить фото та відеоматеріали, які не призначені для дітей. Крім цього, навіть дошкільники можуть самостійно шукати відповіді на запитання, які їх цікавлять, в інтернеті. Намагайтеся стежити, якої якості та в яких обсягах інформацію отримує дитина, і будьте готові інтерпретувати та пояснити те, що вона не зрозуміла.

– Будьте готові до будь-яких запитань та реакцій дитини.

Будьте готові до того, що дитина ставитиме запитання про війну. Відповідаючи, стежте за тоном голосу, зберігайте спокій і будьте чесними з дитиною. Поясніть дитині, зважаючи на її вік, що наразі відбувається в країні, і що ви та інші люди робите для того, щоб захистити її та вашу сім’ю. Адекватно реагуйте на відповіді та додаткові запитання дитини.

Діти по-різному реагують на стресогенні події. Це залежить від віку та характеру дитини, та того, чи мала вона травмівний досвід у минулому. Немає правильної чи неправильної емоційної реакції на страх чи тривогу. Тож будьте готові до того, що у дитини може змінитися настрій, поведінка, щоденні звички, зокрема апетит і режим сну. Адекватно й співчутливо реагуйте на такі зміни. Однак зауважте, що вони нормальні, якщо тривають протягом короткого періоду часу. Якщо дитина постійно відчуває стрес, погано почувається й не може нормально жити, зверніться по допомогу до практичного психолога.

– Потурбуйтеся про себе

Ніхто не застрахований від емоцій, викликаних труднощами. Визначте свої реакції і почуття та приділіть їм увагу. Пам’ятайте, що ви — надійний ресурс для вашої дитини, а тому найліпший спосіб допомогти їй — подбати про свій стан та психічне здоров’я.

Поділіться з дитиною техніками, які допомагають вам долати стрес, позбуватися негативних емоцій, тілесних затисків. Якщо відчуваєте, що вас переповнюють емоції і вам складно з ними впоратися, зверніться по допомогу до фахівця — практичного психолога, психотерапевта

Підтримуйте рідних і приймайте підтримку.

    Зберігайте оптимістичний настрій і дивіться в майбутнє. Люди, сподіваються на краще й позитивно мислять, розвивають стійкість і підвищують свої шанси впоратися з негараздами й при цьому зберегти свій добробут та психічне здоров’я.

                   Чим батьки можуть допомогти дитині ?

Якщо говорити про дітей, які живуть на лінії розмежування, у сірій зоні, то бойові дії для них не закінчувалися. Ті діти, які виїхали з території ведення бойових дій, і зараз можуть відчувати страх майбутнього.

Безумовно, дитина багато в чому спирається на стан батьків, а ще саме зараз потребує підтримки й достатнього прояву турботи, любові з боку батьків.

Якщо ви продовжуєте жити на небезпечній території.

Говоріть дитині про те, що ви обов’язково подбаєте про його безпеку. Докладно розкажіть як саме.

Не уникайте розмов дитини про її переживання. Допоможіть їй висловити свої почуття.

З молодшими дітьми можна складати й навіть розігрувати різні казки на тему того, як головний герой пережив складні часи, впорався з усіма перешкодами й особливу увагу приділити тому, що чекає його в майбутньому.

Зі старшими дітьми корисно мріяти вголос. Діліться власними мріями й надіями. Цікавтеся, про що мріє ваша дитина. Можна скласти карту майбутнього, що вміщає важливі події (закінчення школи, вступ до коледжу або вишу, можливі хобі та захоплення).

Намагайтеся стабілізувати власний психологічний стан. Намагайтеся на стільки, на скільки це можливо, дотримуватися звичних ритуалів. Якщо дитина звикла до того, що ви читаєте казку перед сном, робіть це щовечора.

Якщо є можливість, обов’язково зверніться по допомогу до психолога.

Якщо ваша сім’я виїхала на безпечну територію.

Говоріть дитині про те, що зараз вона перебуває в безпеці й надалі ви її має змогу забезпечити.

Якщо вас лякає майбутнє, ви постійно перебуваєте в тривозі, то дитина обов’язково «заразиться» вашим станом. Подбайте про себе, зверніться до психолога. Якщо ваш стан буде залишатися не стабільним, дитина не зможе на вас покластися.

Постарайтеся максимально відновити режим дня і звичні заняття дитини.

Говоріть із дитиною, дозволяйте їй поділитися власними переживаннями. Ніколи не знецінюйте почуттів малюка.

Плануйте із дитиною наступний день, тиждень. Складайте чіткий розклад і намагайтеся його дотримуватися. Це допоможе повернути відчуття стабільності й можливість планувати, прогнозувати те, що дитина буде робити в майбутньому.

Максимально захистіть дитину від можливої ретравматізації. Уважно стежте за тим, які передачі дитина дивиться. Уникайте обговорення подробиць різних подій, які можуть налякати, у присутності малюка. Пам’ятайте, що будь-які сюжети містять сцени насильства, повідомлення про стихійні лиха або теракти можуть викликати ретравматізацію.

Мрійте разом! Чудово скласти карту бажань! Для цього вам знадобляться старі журнали з великою кількістю малюнків і аркуш ватману. Запропонуйте дитині вирізати вподобані  ілюстрації з журналу, обговоріть про її бажання, потім запропонуйте розташувати вирізані картинки на аркуші ватману і приклеїти їх.

Обов’язково виконуйте те, що пообіцяли дитині. Проводьте з дитиною достатньо часу, оточіть її турботою, увагою, любов’ю, достатнім тілесним контактом.

Відповідно до наказу Департаменту освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації від 03.11.2022 № 385-ОД «Про психологічну підтримку учасників освітнього процесу», з метою психологічної підтримки педагогів у роботі з дітьми, які зазнали психотравмуючого  впливу війни, у закладах освіти області реалізується проєкт «Завжди поруч».

Технологія реалізації проєкту передбачає проведення щотижневих зустрічей з педагогами з метою підвищення їх рівня поінформованості, формування практичних навичок щодо надання допомоги здобувачам освіти в умовах війни.

Зустріч складається з 2 частин:

І частина «Потурбуйся про себе» (до 5 хвилин).

Мета – стабілізація психоемоційного стану педагогів.

Методи роботи – вправи, афірмації, терапевтичні казки тощо.

ІІ частина – тематична бесіда (10-15 хвилин).

Мета – підвищення рівня поінформованості, відпрацювання навичок володіння техніками стабілізації, активізації ресурсів, розвитку психологічної стійкості.

Методи роботи – інформування, вправи, ігри.

Звертаємо увагу, що тема бесіди визначається з урахуванням актуальних запитів педагогів. Наводимо примірну тематику зустрічей:

Що таке стрес, травма?

Вікові реакції дітей на стрес.

Важливі навички в період стресу: прийоми, які допомагають опанувати себе.

Як говорити з дітьми про війну.

Як психологічно підготувати дітей до повітряних тривог.

Активності з дітьми в укритті.

Ігри, що допомагають зняти стрес.

Як стабілізувати свій психоемоційний стан.

Методики розпізнавання та подолання психологічних, емоційних труднощів дітей, підвищення їх мотивації до навчання, перелючення уваги на пізнання нового, особливостей роботи з дітьми під час війни, поповнення власного ресурсу педагогічних працівників.

Як вести себе, якщо у дитини істерика (паніка, страх, нервове тремтіння, рухове збудження, агресивна поведінка, апатія тощо).

Орієнтовні зразки занять наведено в додатку до листа.

Наприкінці тижня для педагогів проводиться засідання інтервізійної групи.

Мета роботи групи – обмін досвідом, обговорення складних випадків у професійній діяльності педагогів.

Етапи роботи інтервізійної групи:

Перший «крок» може бути умовно названий «визначення замовника» з числа учасників групи. Кожна зустріч традиційно починається з питання ведучого: «Хто хотів би представити на розгляд свій випадок, проблему, що створюють стан дискомфорту?» Кожного з претендентів на «замовлення» ведучий просить описати протягом 1-2 хвилин свій випадок у довільній, але лаконічній формі. Після нетривалої дискусії  група обирає, віддаючи перевагу одному із «замовників».

Другий «крок» роботи групи припускає розповідь «замовника» про свій складний випадок з практики своєї професійної діяльності. Встановлюються «м’які» обмеження за часом.

Третій «крок» – формулювання «замовником» запитань до групи за своїм випадком, винесеним на обговорення. На цьому етапі ведучий допомагає «замовнику» сформулювати запити (питання та побажання) групі, у яких закладено бажання отримати нові знання і (або) групову підтримку. Доцільно записати питання на дошці або планшеті, оскільки всі учасники групи постійно звертаються до них, зберігаючи точність їх змісту.

Четвертий «крок» – питання групи до учасника, чий випадок розглядається. Усі учасники задають по колу «замовнику» по одному питанню. Таких кіл може бути декілька.

П’ятий «крок» – остаточне формулювання «замовником» питань, які він хотів би винести на обговорення.

Шостий «крок» – відповіді групи на запитання «замовника» і вільна дискусія. Усі учасники по колу відповідають на поставлені перед ними питання. При цьому «замовник» може віддати перевагу почути відповіді на всі питання по черзі від кожного члена групи або запропонувати, щоб учасники по колу відповіли спочатку на перше питання, потім на друге і т. д. Відповіді можуть відображати:

 почуття учасників групи: «У цьому випадку я відчуваю себе …»;

 судження і «поради»;

 відповіді типу «У мене теж була подібна ситуація, і я знайшов вихід …».  

Важливо не допускати висловлювань типу: «Я теж так думаю, як і …» або «Я не знаю, що говорити, все вже було сказано». У таких випадках ведучому необхідно нагадувати, що відповіді є «обов’язком» усіх членів групи і висловлювання точки зору, навіть аналогічної тій, що прозвучала раніше, дуже важливо.

На сьомому «кроці» здійснюється зворотний зв’язок від керівника групи до «замовника». Ведучий узагальнює відповіді групи, висловлює власне бачення ситуації, представленої «замовником» на обговорення, припущень про причини виникнення у «замовника» труднощів тощо.

На восьмому «кроці» «замовник» дає інформацію про свої відчуття. Його висловлювання можуть стосуватися власного емоційного стану і вражень про роботу групи. Він може також представити зворотний зв’язок конкретним учасникам, що містить його думку про ефективність їхньої діяльності, подякувати за підтримку або висловитися про свій стан словами «як стало легко і багато що зрозуміло» тощо.

У журналі практичного психолога робота з реалізації проєкту фіксується як просвітницько-профілактична.

Тема «Від емоційної рівноваги до ефективного навчання»

Мета: підвищення ресурсності педагогів, сприяння оволодінню знаннями та навичками ефективного включення дітей в освітній процес.

1 етап – «Потурбуйся про себе».

Зараз кожен із нас – опора для іншого. І саме зараз для дітей ми значно більше, ніж учителі. Зараз ми всі – маяки та джерела зцілення для тих, хто поруч із нами.

Техніка «Маяк»

Вмостіться зручніше, заплющте очі, розслабтеся. Уявіть маленький скелястий острів далеко від землі. На вершині острова височіє маяк. Уявіть себе цим маяком, що стоїть на скелястому острові. Ваші стіни такі товсті і міцні, що навіть сильні вітри, які постійно дмуть на острові, не можуть похитнути вас. Із вікон верхнього поверху ви вдень і вночі, у гарну і погану погоду посилаєте потужний промінь світла, який стає орієнтиром для суден. Пам’ятайте про ту енергетичну систему, яка підтримує сталість вашого світлового променя, що ковзає океаном, застерігає мореплавців про мілини і є символом безпеки для людей на березі. Тепер намагайтеся відчути внутрішнє джерело світла в собі – світла, яке ніколи не гасне. Релаксація проводиться під легку спокійну музику.

2 етап –  Інформування та оволодіння технікою «Привіт, Я…»

        Кожен сьогоднішній день попри цікаві зустрічі, корисне спілкування, важливу діяльність наповнений такими речами як тривога, страх за себе, своїх близьких, здоров’я та життя. Найбільше через це сьогодні страждають діти. Адже їх життєвий досвід значно менший за досвід дорослої людини, щоб впоратися з власними переживаннями. І от такі схвильовані, невпевнені у собі, іноді розлючені діти приходять до школи, щоб вчитися, спілкуватися. Щоб ця взаємодія була конструктивною, перш за все, вчителю необхідно стабілізувати їх емоції, щоб вони не заважали «тілу» мислити, включатися в обговорення, сприймати необхідну інформацію. 

        Щоби повернутися в стан спокою й дії, треба виконати дивну, але ефективну дитячу практику: візьміться за голову обома руками і скажіть: «Привіт, моя голова, рада твоєму поверненню», потім торкніться щік і скажіть: «Привіт, мої щічки, рада вашому поверненню». Далі так само треба сказати про вуха, плечі, спину, ноги, коліна та стопи.

Буде дуже ефективно, якщо з цієї практики ви починатимете зустрічі з учнями. Тоді в них з’являться сили витримувати навантаження інтелектуальною інформацією.

Тема «Дорослі в ресурсі заради дітей»

Мета: усвідомлення педагогами власних ресурсів та їх використання для психоемоційної стабілізації в ситуації стресу.

1 етап –  «Потурбуйся про себе».

Кожен  із нас має внутрішній ресурс, однак не завжди може самостійно його знайти. Тому основним завданням психологічної допомоги для нас  є актуалізація адаптивних і компенсаторних ресурсів особистості, мобілізація психологічного потенціалу для подолання негативних наслідків надзвичайних обставин.

Вправа «Додай радощів»

Упродовж  п’яти хвилин  поміркуйте про свої особливі моменти, які дарують вам радість. Відкрийте свій щоденник і напишіть список того, що робить вас щасливими. Це може бути щось масштабне, як реалізація мрії, так і щось маленьке, наприклад, чашечка кави. Нехай це буде довгий перелік, пригадайте все-все.

Оберіть один з пунктів і виконайте прямо зараз, насолоджуйтесь процесом.

Якщо сьогодні ви не відчули себе щасливими, створіть для себе щастя самі: випийте смачної кави, обійміть рідних. Подякуйте за все, що маєте. Бо щастя, це не щось масштабне, це моменти, у яких ми цінуємо себе і своє життя!

2 етап – Інформування та оволодіння техніками розслаблення

        В умовах військових дій важко залишатися продуктивним та знаходити сили, адже наше тіло в ситуації стресу працює на максимальній потужності.  Як заспокоїтись і контролювати стрес?

Пам’ятайте, стрес – це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. З одного боку, стрес допомагає людям адаптуватися до екстрених умов. Мова йде про так званий еустрес («хороший» стрес), який мобілізує організм та допомагає вижити в небезпечній ситуації. З іншого боку, стрес може виснажувати та заважати діяти розсудливо. У цьому випадку ми говоримо про дистрес («поганий» тривалий стрес), який виснажує організм і зриває механізми адаптації.

Щоб контролювати рівень «поганого стресу», можна скористатися  вправами, що допоможуть легко «скинути» стрес, напругу та втому, по-справжньому розслабитися та наповнитися свіжою енергією.  Ось деякі з них.

Техніка  «ЛИЖНИК»

Корисна для зняття м’язових, емоційних напружень; створення психологічної рівноваги при прийнятті важливих рішень. Вона швидко позбавляє від метушні та хаотичності думок і дозволяє думати про «наболіле», але вже на рівні «спокійного розуміння».

Опис техніки: вправа складається з махів руками вгору-вниз, синхронного підйому і опускання ніг з носків на п’яти. Робимо махи руками вгору над собою і різко опускаємо їх вниз. Під час того як руки різко повертаються, п’яти у цьому ж ритмі синхронно з опусканням рук піднімаються і опускаються з невеликим стуком, злегка вдаряючись об підлогу.

 Техніка  «ШАЛТАЙ-БОЛТАЙ» (виконується в найбільш зручному для  людини ритмі).

Цю техніку застосовують для зняття накопиченої напруги та стабілізації емоційного стану.

Опис техніки: ноги стоять зручно, руки розслаблені – крутимося вліво-вправо в розслабленому стані.

Техніка може використовуватися і як легка розслаблювальна «колискова» перед сном, оскільки дозволяє знайти внутрішній спокій і запустити процес оздоровлення всього організму.

Тема «Зменшуємо напругу»

Мета: зниження рівня напруги у складних життєвих обставинах.  

1 етап  – «Потурбуйся про себе»

У стресовому стані поведінка людини значною мірою дезорганізується. Практичний досвід говорить, що дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу.

Що  можна зробити, щоб розслабитися, використовуючи власне тіло?   Пропонуємо одну корисну техніку.

Техніка «М’язова релаксація»

Постійте декілька секунд прямо, а потім, вдихаючи глибоко, станьте навшпиньки, підніміть руки вгору, потягніться, прогніться назад настільки, наскільки ви зможете. На видиху нахиліться та опустіть руки вниз. Потрясіть руками з одного боку в інший! Вони вільно бовтаються? Відчули розслаблення? Якщо так, то чудово. Якщо ні, то можна повторити.

2 етап – Інформування та оволодіння технікою «Вгамувати сум’яття»

        Люди  по різному переживають травмуючі ситуації  і мають різні  стресові  реакції  внаслідок  впливу  травматичних подій. Одні логічно аналізують, що сталося і як це впливає на них, що з цим робити, є ті, хто впадає в паніку, інші відчувають загальну розгубленість, збентеження, сум’яття. Сум’яття – це безліч проблем плюс прагнення вирішити кожну з них саме в цю хвилину. Воно також призводить до напруги. Спосіб, який вам буде запропоновано сьогодні є ефективним як на роботі, так і при виконанні щоденних домашніх справ.

         Техніка «Вгамувати сум’яття»

         Сядьте зручно, згадайте скільки важливих справ вам потрібно зробити сьогодні. Прислухайтеся до своїх почуттів, можливо, вас щось бентежить, ви відчуваєте, що стаєте неуважним, не знаєте, з чого почати.

         Подивіться на годинник та постарайтеся повністю зосередитися на тому, що ви будете робити в подальші 10 хвилин. Не дозволяйте собі відволікатися або ухилятися від основної справи. Зосередьтесь на майбутній діяльності, незалежно від того, що це (навчання, домашнє прибирання, розмова). Концентруйте увагу  на чомусь одному протягом 10 хвилин.

Після закінчення вправи, швидше за все, відчуєте себе спокійно, а попрактикувавши, зможете досягати доброго результату за 2 – 3 хвилини.

Тема «Як говорити з дітьми про війну»

Мета: надати педагогам практичні рекомендації щодо відповідей на актуальні питання дітей про війну.

1 етап  – «Потурбуйся про себе»

Робота педагога з дітьми, які мають травматичний досвід, пов’язана з високим психологічним напруженням та значними емоційними витратами. А тому піклування і турбота педагога про себе – це перша і необхідна умова здатності працювати з дітьми, які зазнали впливу травмуючих подій.

Одним із проявів піклування про себе є  ставлення до себе, як до друга. Досвід самопідтримки з’являється з досвіду підтримки. Коли ми росли, нас частіше критикували, ніж підтримували, тому зараз ми всі вчимося самопідтримки. Треба навитися говорити собі ті слова, які ви кажете чи казали б дорогому другу. Запитайте себе: «Моя дівчинко (мій хлопчику), чого ти зараз хочеш?». Ми звертаємося до своєї внутрішньої дитини, вона зараз відчуває тривогу й небезпеку.  

Можна запитати в себе: «Як зараз я можу про себе попіклуватися?» (відповіді педагогів).

Важливо підтримувати себе в різних емоціях. Якщо поруч із вами немає дітей, дайте собі можливість проявити емоції, які ви відчуваєте. Якщо відчуваєте потребу плакати чи злитися, робіть це. Якщо хочете лаятися – лайтеся. Це про знеболення. Так у людини виробляється гормон ендорфін, що вважається природним знеболювальним.

Той, хто вміє піклуватися про себе, зможе попіклуватися й про тих, хто поряд, зокрема, про дітей, наших учнів. Це особливо актуально в сучасних умовах, адже у дітей недостатньо внутрішніх ресурсів, щоб самостійно «опрацювати» складну ситуацію, якою є  війна.

2 етап – Інформування

Час від часу в дорослих виникає питання, як говорити з дітьми на тему війни та й взагалі, чи говорити про це. Психологи запевняють, що говорити про те, що відбувається, з дітьми треба. По-перше, тому що питання, які стосуються життя і смерті, добра і зла, вимагають роз’яснення та підтримки з боку значущого дорослого. По-друге, для того, щоб дитина розуміла, що відбувається і чому звичний життєвий уклад змінився. А по-третє, якщо дитина не почує від дорослих чітких відповідей, вона почне шукати рішення самостійно. І тут вже може нафантазувати все, що завгодно. Внаслідок цього нерідко розвиваються різноманітні фобії.  

        Як реагувати на розмови дитини про війну?

Дії можуть бути такі:

запропонувати подивитися один одному в очі, адже коли ми дивимося в очі іншій людині, це дає більше відчуття безпеки та близькості;

можна запропонувати сказати одне одному слова підтримки чи просто якесь вітання;

можемо сказати: «Зараз ми всі переживаємо жахливо складний досвід. Але я так рада бачити тебе. І це означає, що ми справляємося, ми сильні»;

запропонувати дитині поділитися тим, що їй допомагає вистояти й справитися, поділитися зі своїм досвідом.

Після цього можна запропонувати дитині будь-яку дихальну практику.

Як відповідати на дитячі питання під час війни?

Питання «Чому ти плачеш?» – Відповідь: Я сумую, бо декому з вояків, які за нас б’ються, зараз боляче. 

Говоріть якомога простіше. Пам’ятайте, що дитина збентежиться, якщо побачить, що ви засмучені чи шоковані через жахливі причини, яких вона не здатна зрозуміти. Намагайтесь не виявляти надміру слабкості при дітях!   

Питання «Чому існують війни?» – Відповідь: Війни можуть починатись з багатьох причин. Наприклад, країна може відчувати, що в неї недостатньо землі або ресурсів, і може спробувати отримати їх, насильно відбираючи в іншої країни. Але війни так само можуть ставатись і через те, що одна країна хоче «нав’язати свій спосіб бачення світу».

Питання «Чому люди помирають?» – – Відповідь: Більшість дитячих реакцій на новини складаються із здогадок. Дитина ще не має достатньо досвіду, щоб зрозуміти взаємозв’язок, очевидний для дорослих. Питання «Що?» породжує безліч питань «Чому?», наприклад, «Чому солдати помирають? Чому на нас напала інша країна?». Намагайтесь відповідати чесно і якомога коротше: «Солдати помирають, бо їх поранив ворог. Люди воюють, аби захистити свою країну. На нас напали, бо хочуть захопити нашу землю». Пам’ятайте, що говорити слід якомога простіше.

Питання «Мій тато (брат, дядько, родич) теж загине?» – Відповідь: На подібні питання відповідати важко, особливо якщо батько (чи інший родич) – військовий, медик чи волонтер (або перебуває далеко у небезпечній зоні). Не варто піддаватися бажанню сказати звичне й заспокійливе: «Ні, не загине». Зрештою, чи ми самі у цьому певні? А діти дуже чутливі до неправди. Тому варто сказати щось на кшталт: «Ти хвилюєшся, адже тато зараз допомагає відвойовувати країну, так? Ми всі хвилюємося. Але він не сам. Поруч із ним багато чоловіків та жінок, чия робота – захищати один одного. Ми сподіваємося, що він скоро повернеться. Але зараз має справи».

Бережіть себе і пам’ятайте, що відповідати на дитячі питання слід щиро і якомога простіше. Будьте чесними і послідовними у своїх відповідях. У вас все вийде, а війна обов’язково закінчиться.

«Колоски у полі, хліб у нашому домі»

Хліб — усьому голова. Презентація https://www.youtube.com/watch?v=7dAjwa77ZUE

«Дітям про хліб» заняття дитина у соціумі https://www.youtube.com/watch?v=T-NDj1rURkM

Від зернини до столу https://www.youtube.com/watch?v=L2PLgn7xhdU

Від поля до столу. Як роблять хліб? для дітей https://www.youtube.com/watch?v=1-p3Ax71yLA

Правила поводження з хлібом https://www.youtube.com/watch?v=C56SiKHt-2c

Гра «Відгадай найбільше виробів із борошна» https://www.youtube.com/watch?v=2CzVHcSFqms

Казка В.Сухомлинського «Моя мама пахне хлібом!» https://www.youtube.com/watch?v=eE205jkvEls

Заняття «Ознайомлення з професією пекаря» https://www.youtube.com/watch?v=3wnUvQmjBOk

Ліплення «Коровай»  https://www.youtube.com/watch?v=ugugbSuidzk

Заняття «Хліб — усьому голова» (ліплення) https://www.youtube.com/watch?v=s8q99zaDGok

Ліплення «Бублики для Тетянки» https://www.youtube.com/watch?v=1XbPVZboTRk

Як зробити колосок https://www.youtube.com/watch?v=hwNoLNNG4CU

Оповідання Василя Сухомлинського «Борщ зі скибкою свіжого хліба» https://www.youtube.com/watch?v=FBQknKPJH3w

Колобок. Казка українською мовою https://www.youtube.com/watch?v=jdE38n9fccc

КОЛОСОК — казка українською мовою для дітей https://www.youtube.com/watch?v=2cxWVeHaCko

Дитяча пісенька КОЛОБОК https://www.youtube.com/watch?v=wlZ3Gmkb-Mo

Пісня «Хліб святий» https://www.youtube.com/watch?v=liikHdsY6Vg

Пісня «Калачі» https://www.youtube.com/watch?v=Nm-_UoqviEE

«Пиріжки-рогалики» Дитяча пісенька https://www.youtube.com/watch?v=qYWwH_U0kKQ

Руханка — танок «Колобок» https://www.youtube.com/watch?v=vrPUPNhlQdw

Екскурсія на виробництво хліба https://www.youtube.com/watch?v=1Ebg4OzVCl4

Хліб у різних країнах світу https://www.youtube.com/watch?v=zs8-8_tfIRM

4-й рік життя:

5-й рік життя:

6-й рік життя:

Алгоритм дій при повітряній тривозі

https://mon.gov.ua/ua/ministerstvo/diyalnist/civilnij-zahist-ta-bezpeka-zhittyediyalnosti/rekomendaciyi-shodo-dij-u-razi-zagrozi-viniknennya-abo-viniknennya-nadzvichajnoyi-situaciyi

62e3b92e7f631954849654 (1)

10 помилок війна (1)

полон пам1 (Автосохраненный) (1)

пам насел знати про укриття (1)

ЯК ГРОМАДЯНАМ ПОВОДИТИСЯ НА БЛОКПОСТАХ (1) (1)

Сказ — це гостре особливо небезпечне  вірусне захворювання  усіх теплокровних тварин і людини, спричинене нейротропним вірусом сказу (англ. Rabies virus) із роду Lyssavirus. Характеризується розвитком своєрідного енцефаліту зі стрімким пошкодженням центральної нервової системи і завжди закінчується смертю.

У медичній літературі інших країн хвороба відома як рабієс (у тварин) і гідрофобія (у людей).

Причини сказу і шляхи передавання інфекції

Джерелом та резервуаром збудника сказу є усі теплокровні тварини, з яких найбільш небезпечні для інфікування людини  м,ясоїдні (дикі та домашні). Людина може інфікуватися збудником сказу від хворої на сказ тварини через:

• укус;
• подряпину та мікроушкодження шкіри;
• потрапляння контамінованої збудником сказу слини на слизові оболонки.

У контактний спосіб людей найчастіше інфікують коти й собаки — з-поміж свійської фауни, а в дикій природі — лисиці та вовки. В Україні головним джерелом збудника сказу у дикій природі є червоні лиси, збудник сказу виявлявся також у кажанів.

Серед свійських тварин особливу небезпеку становлять безпритульні тварини, зокрема собаки, для яких укус є інстинктивною реакцією для захисту території, членів зграї або здобуття їжі; в останні роки збільшилась роль котів, які нерідко мають спільні з лисицями території лову мишей, досить часто хворіють на сказ також сільськогосподарські тварини.

Доведена можливість аерогенно-контактного зараження (у лабораторних умовах, під час відвідування печер, населених кажанами), коли вірус пасивно потрапляє через кон’юнктиву, слизову ротоглотки,а також при трансплантації органів від померлих  від сказу людей. За даними ВООЗ, у 99% випадків захворювання та смерті людини від сказу джерелом збудника  є собаки та кішки. В Україні – в 50 % кішки. Близько 40% жертв укусів імовірно хворих на сказ собак — діти віком до 15 років.

Якщо вас укусила чи лизнула безпритульна або дика тварина, негайно зверніться до лікаря! Зволікання може коштувати життя!

Симптоми сказу

У людини інкубаційний період сказу, як правило, триває від 7 днів до 3 місяців, але може збільшуватися до 1-го  чи 3-х років, залежно від низки факторів:

• місця, кількості й глибини укусів (найнебезпечніші укуси в обличчя та голову загалом);
• кількості й активності вірусу, що потрапив у рану;
• віку постраждалого (діти вразливіші за дорослих).

Початкові симптоми сказу — підвищення температури та біль, а також незвичні або незрозумілі відчуття поколювання, пощипування чи печіння у місці пошкодження. Після появи симптомів захворювання практично завжди закінчується летально. У процесі поширення вірусу центральною нервовою системою розвивається прогресивне смертельне запалення головного і спинного мозку.

Є дві форми цього захворювання: активний і паралітичний сказ.

Для людей з активним сказом характерні гіперактивність, гідрофобія (боязнь води) та інколи аерофобія (боязнь протягів або свіжого повітря). Смерть настає за кілька днів у результаті зупинки роботи серця, дихання.

На паралітичний сказ припадає близько 30% усіх випадків захворювання у людей. Ця форма сказу триває довше за попередню із легшим перебігом. М’язи поступово паралізуються, починаючи з місця укусу чи подряпини. Повільно розвивається кома, і настає смерть.

Симптоми сказу у тварин залежать від стадії захворювання.

Початкова стадія (триває до п’яти днів):

• наявні сліди від укусів;
• гризуть місце укусу;
• ласкаві, примхливі, насторожені одночасно;
• слабкий апетит;
• їдять неїстівне;
• слинотеча;
• блювота.

Збуджена стадія (2–3 дні):

• агресивні;
• збуджені;
• нападають;
• намагаються утекти;
• гризуть землю;
• їдять неїстівне;
• конвульсії;
• блювота;
• параліч;
• косоокість.

Паралітична стадія (2–4 дні):

• виснаження;
• повний параліч;
• смерть.

Профілактика сказу

Профілактичні заходи поділяються на два напрями: боротьба з носіями збудника і недопущення розвитку захворювання у людини, яку покусала чи обслинила скажена тварина.

Для профілактики сказу необхідно:

• регулярно вакцинувати свійських тварин;тадиких м’ясоїдних тварин (пероральна імунізація шляхом розкладання у місцях їх перебування їстівних приманок з вакцинами);
• уникати контактів із потенційно небезпечними тваринами;
• не торкатися диких чи безпритульних тварин;
• не підгодовувати безпритульних тварин у місцях, де постійно перебувають люди (особливо діти);
• виконувати правила утримання тварин.

Стережіться безпритульних, а тим більше диких тварин, які не бояться самі до вас підійти.

Сказу можна повністю уникнути, якщо після укусу людина як найшвидше отримає необхідну медичну допомогу. Курс антирабічних щеплень призначають у разі ймовірного або наявного інфікування людини, після визначення приналежності випадків укусів до певних категорій контакту згідно з рекомендаціями ВООЗ. Самовільно припиняти лікування чи порушувати режим поведінки під час нього неприпустимо!

Перша медична допомога після укусу

Якщо вас укусила чи обслинила тварина (особливо дика чи безпритульна) негайно зверніться до лікаря! Якщо тварина домашня, попросіть власника надати документи, що підтверджують її щеплення.

Коли лікар недоступний, ретельно промийте рану протягом щонайменше 15 хв мильною водою, мийними засобами, дезінфектантами для обробки ран у хірургічній практиці або іншими засобами (70%-м спиртом або 5%-м розчином йоду), що нейтралізують вірус.

Після цього неодмінно зверніться по медичну допомогу.

Обов’язковому щепленню підлягають люди:

• яких покусали скажені чи підозрілі на сказ тварини безпосередньо або через одяг навіть за найменших ушкоджень шкіри;
• покусані будь-якими дикими тваринами (навіть без підозри на сказ);
• подряпані підозрілими на сказ тваринами або в разі забризкування подряпин слиною таких тварин, потрапляння її на слизові оболонки;
• які зазнали будь-якого мікроушкодження шкіри під час роботи з хворими на сказ тваринами, патологічним матеріалом або транспортування трупів тварин для дослідження.

Курс профілактичної імунізації призначають людям, які професійно пов’язані з ризиком зараження сказом: ветеринарні фахівці, ловці собак, котів, мисливці, працівники лабораторій, які працюють з вірусом сказу тощо.

Що робити із твариною, підозрілою на сказ

Собаку, кота чи іншу тварину, яка покусала людей або тварин, слід негайно доправити до найближчої ветеринарної клініки для огляду й утримання під наглядом спеціалістів протягом десяти днів, у жодному разі їх не вбивати !

Сьогодні сказ реєструють у 150 державах і територіях світу, на всіх континентах, окрім Антарктиди.

Щороку від цього захворювання в світі гине понад 55 000 людей і більше 1 млн тварин; 95% випадків смерті від сказу фіксують в Африці та Азії.

Із кінця 1990-х епіцентр сказу в європейському регіоні через високий рівень імунізації диких тварин у Західній та Центральній Європі перемістився на схід.

В Україні останні 30 років епідемічна ситуація щодо захворюваності людей на сказ є нестійкою. Реєструють поодинокі випадки захворювань, є умови для їхнього поширення. Зокрема, цього року зареєстровано два випадки захворювання серед людей (2017 — теж два, 2016 — чотири).  У 2018 році зареєстровано 1 випадок захворювання у Львівській області (на 1 випадок менше попереднього року).  Статистика укусів за 2018 рік тут.

За даними на 1.09.2018, в Україні наявна 12 981 доза антирабічного імуноглобуліну.

Завантажити інформаційні матеріали про сказ можна за посиланням.

Сьогодні сказ реєструють у 150 державах і територіях світу, на всіх континентах, окрім Антарктиди.

Щороку від цього захворювання в світі гине понад 55 000 людей і більше 1 млн тварин; 95% випадків смерті від сказу фіксують в Африці та Азії.

Із кінця 1990-х епіцентр сказу в європейському регіоні через високий рівень імунізації диких тварин у Західній та Центральній Європі перемістився на схід.

В Україні останні 30 років епідемічна ситуація щодо захворюваності людей на сказ є нестійкою. Реєструють поодинокі випадки захворювань, є умови для їхнього поширення.

Загартування дітей дошкільного віку

Система загартовуючих дій направлена на підвищення витривалості організму дитини, його опору на погані фактори зовнішнього середовища, а також на покращення пристосування до швидких і різких змін у погоді.

Засобами загартування є передусім природні фактори: повітря, вода, сонце, земля. Кожний природний фактор може бути застосований у цілях оздоровлення тільки у тому випадку, якщо відповідає гігієнічним потребам.

Таке загартування складається з того, що подразнення рецепторів шкіряної поверхні сприяє короткостроковому рефлекторному зниженню судин шкіри із наступним їх розширенням: видозміни серцевої діяльності, прискорення пульсу, деякі короткочасні підвищення артеріального тиску, видозмінені дихання.

В результаті всіх цих видозмін покращується рівень обміну речовин. 

Загартовуючі процедури:

– загартування водою

– обтирання рукавичкою

– обливання ніг

– ходіння босоніж

– купання у басейні

– загартування сонячними променями

– загартування повітрям

– загартування ґрунтом

Загартування сонячними променями

Загартування сонячними променями слід розпочинати після попередньої підготовки організму дитини повітряними ваннами. Сонячні ванни бажано проводити вранці і під вечір.

Сонячні ванни рекомендується проводити не раніше, як через 1,5 години після попереднього прийняття їжі і закінчувати не пізніше, ніж за 0,5 год. до їжі. Одяг дітей повинен захищати від перегріву: біла панама, світла сорочка, трусики. В перші сонячні дні слід регулювати перебування дітей під променями сонця, не дозволяти їм затримуватись одночасно більш ніж 5 – 6 хв. Після появи доброго загару, продовження перебування на сонці доводити до 8 – 10 хв. 2 – З рази. Сонячні ванни бажано закінчувати водними процедурами – обтирання, обливання.

Сонячні ванни обов’язково пов’язувати з водними процедурами і в літній період проводити їх після 10—15 хв. після купання, як висохне тіло. Таке співвідношення дає можливість ультрафіолетовим променям, які викликають утворення вітаміну «Д» більш інтенсивно проникати в дитячий організм.

Загартування повітрям

Загартування повітрям спочатку потрібно проводити в приміщенні, щоб дитячий організм адаптувався до пониження температури в повітрі.

Загартування таке слід проводити в полегшеному одязі протягом дня.

Дуже корисне перебування дітей влітку, восени і весною в ранкові години на свіжому повітрі.

Загартування водою

Дію води людина (дитина) використовує на собі з моменту народження. Всі гігієнічні процедури засновані на використанні води. При правильній організації вони можуть бути також і загартовуючим впливом.

В порядку збільшення сили дії водних процедур ми розділяємо таким чином: місцеві та загальні.

Місцеві: ранкове умивання, миття рук до ліктів, миття шиї, ніг.

Загальні: обтирання рукавичкою, обливання ніг, ходіння босоніж (по ранковій росі, вологих килимках), купання на свіжому повітрі, ігри з водою, снігом, крижинками.

Обтирання рукавичкою

Має бути пара рукавичок. Спочатку беруть їх сухими (для адаптації), а потім змочують у воді (початкова температура +34°с і зменшується кожні 3 дні до +23°с). обтиратись до легкого почервоніння в такій послідовності: верхні кінцівки, потім нижні, груди, живіт. Після обтирання вологою рукавичкою застосовують сухий рушник для легкого масажу (супутні заходи: різні рухи руками, повороти тулуба, нахили).

Обливання ніг

Обливання взимку перед сном, влітку після сну (Т води від +26 до +18, кожен раз знижувати). При обливанні контрастному Т +36°, кінцева +25°с. Супутні заходи: потупування ногами, згинання та розгинання пальців.

Ходіння босоніж

По ранковій росі – весною, влітку, восени. Впродовж року ходити по вологих килимках в приміщені, килимки просочені розчином морської солі, йоду, відварами лікарських рослин. Залежно від різновиду, температури повітря, місця проведення процедура триває від 1 до 10 хвилин.

Супутні заходи: вправи для профілактики плоскостопості.

  Ігри з водою

Ігри з водою слід проводити цілий рік, влітку на вулиці, в зимовий час в приміщенні. Наприклад, гра з водою «Каченята». Діти занурюють пластикові, гумові іграшки у воду та намагаються утворити свої казкові композиції.

Купання у виносному басейні

Процедура, яку діти проводять з великим задоволенням і радістю. Купання проводиться у першу половину дня з 10 до 12 год., або в другу половину з 15 до 17 год.. Термін купання 3 – 10 хв.

Купання в воді можна поєднувати з танцями, іграми. Температура повітря повинна бути до +26°, температура води не нижча +22°.

Загартовувати дітей необхідно для того, щоб підвищити їх
стійкість до впливу низьких і високих температур повітря і за рахунок цього запобігти часті захворювання.
Основні ефекти процедур що гартують:
§  Зміцнення нервової системи,
§  Розвиток м’язів і кісток,
§  Поліпшення роботи внутрішніх органів,
§  Активізація обміну речовин,
§  Несприйнятливість до дії хвороботворних чинників.

При загартовуванні дітей слід дотримуватися таких основних принципів:
* Проводити загартовуючі процедури систематично,
§  Збільшувати час впливу загартовуваного фактора поступово,
§  Враховувати настрій дитини і проводити процедури у формі гри,
§  Починати загартовувати в будь-якому віці,
§  Ніколи не виконувати процедури, якщо малюк замерз, тобто не допускати переохолодження дитини,
§  Уникати сильних подразників: тривалого впливу холодної води або дуже низьких температур повітря, а також перегрівання на сонці,
§  Правильно підбирати одяг та взуття: вони повинна відповідати температурі навколишнього повітря і бути з натуральних тканин і матеріалів,
§  Загартовуватися всією сім’єю,
§  Процедури загартовування поєднувати з фізичними вправами і масажем,
§  В приміщенні, де перебуває дитина, ніколи не курити.

«Тиждень транспорту»  (правила дорожнього руху)

Транспорт із тваринками для дітей https://www.youtube.com/watch?v=ywBu3FxrIHA

Правила дорожнього руху https://www.youtube.com/watch?v=i-8IMnrAwtY

«Розумний світлофор» (Малювання) https://www.youtube.com/watch?v=iu8k5gfM6CQ

Руханка про машини https://www.youtube.com/watch?v=uJb_EPlY5dA

«Колеса в автобусі крутяться» — дитяча пісенька  https://www.youtube.com/watch?v=BQ_M2jLndjU

Пальчикова вправа «Їхали ми, їхали» https://www.youtube.com/watch?v=YOUa7HFRTCM

Вирощуємо полуницю — мультик про транспорт українською https://www.youtube.com/watch?v=E9T6SnJit98

Заняття з ліплення «Світлофор Моргайлик» https://www.youtube.com/watch?v=86omPUUfdec

Саморобка-аплікація «Машина швидкої допомоги» – https://www.facebook.com/watch/?v=2289248564554909

4-й рік життя:

5-й рік життя:

6-й рік життя:

Розвивальні ігри з піском https://www.youtube.com/watch?v=G61x_xI8pY4

Граємо з манкою https://www.youtube.com/watch?v=TFxOu5z4fjQ

Руханка «Раз! Два! Три!»  https://www.youtube.com/watch?v=CqOr8xqBiK4

Пісня «Булька» https://www.youtube.com/watch?v=7V2ZmuWXE00

Як зробити солоне тісто https://www.youtube.com/watch?v=fkR2JE2T6iU

Ліплення із солоного тіста «Рибка» https://www.youtube.com/watch?v=GsVF2EIiZTE

Ліплення із солоного тіста «Котик. Рибка» https://www.youtube.com/watch?v=9ulMyRia-jU

Ліплення «Котик» https://www.youtube.com/watch?v=EFvjeNk-aYM

Пальчикова вправа «Добрий день» https://www.youtube.com/watch?v=JO37-6auCxE

4-й рік життя:

5-й рік життя:

6-й рік життя:

«Пошуково-дослідницька діяльність»

Міні лабораторія. Таємниці води: досліди для дітей старшого дошкільного віку https://www.youtube.com/watch?v=Xznre8EAijQ

Досліди для дітей середнього дошкільного віку «Повітря навколо нас» https://www.youtube.com/watch?v=YHPP-0NWe6w

«Досліди з манною крупою» https://www.youtube.com/watch?v=Jfj56HxY6_E

Досліди з піском https://www.youtube.com/watch?v=Q6cTgYa2WdE

Цікаві досліди https://www.youtube.com/watch?v=igkqoM7KukA

Експерименти з рідинами https://www.youtube.com/watch?v=FDkd2rMgaVE

4-й рік життя:

5-й рік життя:

6-й рік життя:

Звідки з’являється дощ — Мультик про дощ https://www.youtube.com/watch?v=fnDKog86pvE

Фізкультхвилинка для оченят  «Кругообіг води у природі» https://www.youtube.com/watch?v=eqkdAwOlKMc

Руханка «Дощик за вікном» https://www.youtube.com/watch?v=dcJ9uGl_-CE

Пальчикова гра «Дощик» https://www.youtube.com/watch?v=Fj_pERrAKz8

Звуки природи  — дитяча пісенька про дощ https://www.youtube.com/watch?v=W97SvIiACuA

Аплікація — дослід «Квітка з паперу» https://www.youtube.com/watch?v=izu-9K5B3P8&list=PLGQtAl_vMq_fZ4UQfMum8SrzUbDEn98d9&index=9

Аплікація з природного матеріалу «Квітка у горщику» https://www.facebook.com/groups/dnz222/permalink/2640043699571885/?d=null&vh=i

лист_домашнє_насильство-28.05.2022

«Природа рідного краю» (квіти, трави, комахи, тварини, водойми і т. д.)

Комахи та інші малі істоти https://www.youtube.com/watch?v=a_tbxoQXcMk

Пригоди лісових друзів. (Охорона природи) https://www.youtube.com/watch?v=JZL8EqG7YoI

Рухлива гра «Пройди як…» (імітаційні рухи різних тварин)

https://www.youtube.com/watch?v=1YiOi_t7Fq4

Руханка «Бджілка Ляля»

https://youtube.com/watch?v=SfKOo53Bw_k&feature=share

Розгляд картини

Заняття з малювання для дітей молодшої групи «Кульбаби»

https://www.youtube.com/watch?v=2rH-eDUU7TU

Пальчикова вправа «Дощик» https://www.youtube.com/watch?v=F6yLsYcyuNI

Розгляд картини

«Цікаве малювання» (нетрадиційна техніка малювання – монотипія) https://www.youtube.com/watch?v=WmECwnPsZp0

Математика для дошкільнят. Дидактична гра «Скільки було?», анімаційна гра «Відгадай» https://www.youtube.com/watch?v=vSuSVKJJ2rY

Дидактична гра «Хто що їсть?» https://www.youtube.com/watch?v=nOvZ8Y9KZ-Y

Розвиток мовлення для дошкільнят. Дидактична анімаційна гра «Хованки» https://www.youtube.com/watch?v=33IRhtfBybs

Вірш «Квіточка» (Асоціативний метод вивчення) https://www.youtube.com/watch?v=WyR_xBBjWXg

«Кульбабка» — нетрадиційна техніка малювання https://www.youtube.com/watch?v=uMoJ9lxZaNM

На виконання Розпорядження голови Сумської ОДА від 15.02.2021 № 63-ОД «Про проведення занять з евакуації», адміністрація Охтирського навчального закладу (ясла–садок) «Сонечко» Охтирської міської ради Сумської області повідомляє, що 21.02.2022 року  у закладі було проведено практичне заняття з евакуації дітей та працівників на випадок виникнення надзвичайної ситуації.

Ліфлет-про-поліо-для-батьків_8.02.2022

Безпека на дорозі: що повинні знати діти…

Рух пішоходів

• Пішоходи повинні ходити по тротуарах або пішохідних доріжках, притримуючись правого боку, а за їх відсутності — по велосипедних доріжках або в один ряд по узбіччю дороги, назустріч рухові транспортних засобів.
• На дорогах, що мають розмежувальну смугу, а також на дорогах поза населеними пунктами можна рухатися по зовнішньому краю проїжджої частини назустріч рухові транспортних засобів.
• Переходити проїжджу частину поза пішохідним переходом за наявності роздільної смуги на дорозі заборонено.
• Рух пішоходів по швидкісних дорогах заборонено.
• Організованим колонам людей дозволено рухатися тільки з правого боку проїжджої частини в напрямку руху транспортних засобів не більше ніж по чотири особи в ряд і за умови, що колона займе не більше ніж половину ширини проїжджої частини. Для своєчасного попередження водіїв транспортного засобу про рух колони спереду і ззаду неї повинні бути супроводжуючі з червоними прапорцями, а в темний період доби — із засвіченими ліхтарями: спереду — білого кольору, позаду — червоного.
• Пішохідний перехід — ділянка проїжджої частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками, дорожньою розміткою, світлофорами.
• За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками, а на перехресті — шириною тротуарів.

Правила поведінки під час переходу через дорогу

• Якщо в зоні видимості немає перехрестя або переходу, а дорога має не більше ніж три смуги руху для обох напрямків, то переходити проїжджу частину необхідно тільки кроком, не поспішаючи, по прямій, перпендикулярній до тротуару.
• При цьому треба бути дуже обережними: оцінити відстань до транспортного засобу, що наближається, його швидкість, переконатися у відсутності небезпеки і не створювати перешкод іншим учасникам дорожнього руху.
• Заборонено переходити проїжджу частину поза пішохідним переходом, якщо на дорозі є роздільна смуга або дорога має чотири смуги і більше для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлені огорожі.
• Переходити проїжджу частину дозволено тільки по підземних, наземних і надземних пішохідних переходах (типи переходів), які бувають регульовані і нерегульовані (види переходів), позначених лініями дорожньої розмітки «зебра» або дорожніми знаками «Пішохідний перехід» (на блакитному фоні квадратного знака намальована людина, яка або переходить по «зебрі» дорогу — пішохідний перехід по дорозі, або піднімається чи спускається по східцях — надземний і підземний переходи відповідно), а на перехрестях із позначеними переходами — по лініях тротуарів або узбіччю.
• Переходячи проїжджу частину, пішоходи не повинні затримуватися і зупинятися на ній.
• Якщо перехід вулиці регулюється світлофором, йти можна тільки на зелене світло або на жест регулювальника, що дозволяє рух.
• Якщо горить жовте або червоне світло — йти не можна, навіть якщо немає машин. Переходячи на зелене світло, необхідно також спостерігати за обстановкою, помічати машини, які в цей момент готуються до повороту праворуч або ліворуч, перетинаючи шлях руху пішоходів.
• Перш ніж зійти з тротуару на проїжджу частину з двобічним рухом, необхідно оглянути всю проїжджу частину, упевнившись у повній безпеці початку руху. Подивитися ліворуч і почати перехід, а дійшовши до середини проїжджої частини, подивитися праворуч і завершити перехід; пішоходи, які не встигли завершити перехід, мають залишатися на острівці безпеки або на лінії, що розділяє транспортні потоки протилежних напрямків, вони можуть продовжити перехід тільки тоді, коли переконаються в безпеці подальшого руху.
• У разі наближення транспортного засобу із ввімкненим проблисковим маячком і спеціальним звуковим сигналом пішоходи повинні утриматися від переходу проїжджої частини або негайно залишити її.
• Заборонено перетинати шлях транспортного засобу, що рухаються поблизу, виходити з-за них на проїжджу частину. Особливої обережності слід дотримуватися, обходячи транспорт, що стоїть поблизу тротуару.
• Жодних розмов під час переходу проїжджої частини проводити не можна, у цей момент ви повинні бути уважними і зібраними.
• Очікувати автобуси, тролейбуси, трамваї, автомобілі таксі пішоходи повинні на посадочних майданчиках, а за їхньої відсутності — на тротуарі або узбіччі.
• На трамвайних зупинках, не обладнаних посадочними майданчиками, починати перехід проїжджої частини дороги дозволено тільки після повної зупинки трамвая. Після виходу з трамвая, якщо рейки прокладено посередині проїжджої частини дороги, пішоходи повинні оцінити обстановку на дорозі, а потім прямувати до тротуару.
• Пішоходи-дорослі зобов’язані переводити дітей дошкільного віку через проїжджу частину дороги, тримаючи їх за руку і суворо дотримуючись Правил дорожнього руху.

Одне з головних правил пішоходів — не виходити на проїжджу частину дороги, не переконавшись в особистій безпеці і в тому, що вони не створять небезпеки для інших учасників дорожнього руху. Відповідно до Закону України про дорожній рух і Правил дорожнього руху пішохід має перевагу над транспортним засобом під час переходу проїжджої частини по позначених нерегульованих пішохідних переходах, а також по регульованих переходах за наявності відповідного сигналу світлофора або регулювальника.

Поліомієліт – це інфекційне захворювання, спричинене вірусом поліо, яке характери­зується переважним ураженням центральної нервової системи з розвитком в’ялих парезів та паралічів.

Хворіють переважно діти до 5-ти років. Жертви поліомієліту отримують каліцтва на все життя. Хвороба може призвести до смерті.

Джерелом збудника інфекції є людина – хворий або вірусоносій. Вірус виявляєть­ся в слизу носоглотки, а також виділяється у навколишнє се­редовище з фекаліями. Виділення вірусу починається на 2-4-й день після зараження.

Поліовірус поширюється від людини до людини через фекалії та слину, найчастіше – через брудні руки, заражену їжу та воду.

Зараження вірусом поліомієліту відносно рідко веде до розвитку типового захворювання, частіше вини­кає вірусоносійство, яке має основне значення в розповсюджен­ні поліомієліту.

Якщо у дитини раптово з’являються такі ознаки, як слабкість м’язів кінцівок, біль у ногах чи руках, це можуть бути потенційні ознаки поліомієліту. При одужанні після поліомієліту функція вражених хворобою нервів і м’язів не відновлюється.

За даними Всесвітньої орга­нізації охорони здоров’я у світі неблагополучними по поліомієліту є чотири країни: Індія, Пакистан, Афганістан та Нігерія. З території цих держав інфекція виноситься на інші території. Так, у 2010 році був зареєстрований спалах поліомієліту в Таджикистані, де захворіло 293 людини, з них 10 померло. Захворювання в 99% протікало як параліч нижніх кінцівок.

У 2013 році відмічена циркуляція вірусу поліомієліту серед дітей в Ізраїлі.

Раніше в Україні поліомієліт був доволі розповсюдженим, і багато дітей отримували інвалідність або навіть вмирали через нього.

Ліків від цієї хвороби не існує. Але цьому смертельно небезпечному захворюванню можна ефективно запобігти за допомогою щеплення.

На початку 90-х років в Україні було проведено кілька раундів масової вакцинації дітей. Вакцинацію в Україні згідно Календаря щеплень розпочинають у 3-місячному віці і проводять трьохразово з інтервалом один місяць, ревакцинацію – в 18 місяців, 6 та 14 років. Використовують два типи безпечних та ефективних вакцин – оральну поліомієлітну вакцину (краплі в рот) та інактивовану поліомієлітну вакцину, що вводиться шляхом ін’єкції.

Щеплення згідно Календаря повністю захищає від поліомієліту та є абсолютно безоплатним для дітей.

Якщо достатня кількість людей у країні є вакцинованими (понад 95%), розповсюдження вірусу припиниться. І навпаки, якщо у країні діти залишаються невакцинованими, це може призвести до розповсюдження вірусу та нових випадків захворювання.Завдяки імунізації Україна у 2002 році отримала сертифікат країни, вільної від поліомієліту.

Для того, щоб підтримувати статус території, вільної від поліомієліту, необхідно забезпечити виконання трьох умов.

Перша: постійно забезпечувати високий рівень (95%) охоплення щепленнями дітей згідно Календаря профілактичних щеплень.

Друга умова: своєчасне виявлення захворівших з підозрою на поліомієліт, сигнальною ознакою якого є гострий в’ялий параліч, їх госпіталізація до інфекційного стаціонару та двократне вірусологічне обстеження на поліомієліт.

Третя умова – це вірусологічний моніторинг питної та стічної води на ентеровіруси.

Державна установа «Черкаський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров’я України» закликає батьків вчасно вакцинувати дітей від поліомієліту.

При появі перших ознак поліомієліту – підвищення температури, головний біль, біль у кінцівках, неможливість стати на ніжки, негайно звертайтесь за медичною допомогою!

Не наражайте на ризик захворювання поліомієлітом ваших дітей – зробіть їм щеплення!

Щеплення від поліомієліту: наслідки, реакція, протипоказання, графік

Поліомієліт – інфекційне захворювання, що характеризується ураженням нервової системи. Збудник – фільтр вірус, який, потрапивши в ЦНС, викликає дистрофічні та некротичні зміни, що обумовлює розвиток рухових порушень.

Зміст статті:

1. Основні відомості про вакцині
2. Протипоказання до щеплення
3. Можливі ускладнення на щеплення

Вірус поліомієліту передається фекально-оральним шляхом, джерелом зараження є людина . Сприйнятливість до хвороби висока, особливо, у дітей до 5-ти років. Прогноз при поліомієліті сприятливий за умови своєчасної та адекватної терапії. Однак дуже часто в разі обширного ураження або відсутності своєчасного лікування розвивається стійкий параліч, що призводить до інвалідності. Також можливий летальний результат, причиною якого є розвиваються паралічі життєво важливих органів.

Поліомієліт невиліковний, але його можна запобігти. Надана поліомієлітної вакцина може забезпечити дитині довічну захист від цього страшного захворювання.

Основні відомості про вакцину

Для щеплення проти поліомієліту застосовують два види препарату: інактивовану поліомієлітної вакцину (ІПВ) і оральну живу поліомієлітної вакцину (ОПВ).

ОПВ являє собою рідину червоного кольору з солоновато-гірким смаком, спосіб введення – закопування в ротову порожнину. До її складу входить аттенуіровані (ослаблений) живий вірус, під дією якого відбувається створення секреторного імунітету кишечника.

ІПВ являє собою рідину, що містить інактивований вірус. Введення вакцини проводиться шляхом підшкірної ін’єкції в область задньої поверхні грудної клітки або в плече, або внутрішньом’язово в стегно дітям молодшого віку і в плече дітям постарше.

У РФ офіційно дозволено застосування обох видів вакцин. Згідно з графіком імунізації, щеплення від поліомієліту у вигляді крапель ставляться дітям, починаючи з тримісячного віку трикратно з інтервалом 4-6 тижнів. Першу ревакцинацію проводять у 18 місяців, другий – в 20 місяців, третій – в 14 років. Таким чином, дитина дошкільного віку прищеплюється від поліомієліту 5 разів.

ІПВ вводиться дітям, починаючи з 2-місячного віку. Вводиться два або три рази з проміжком в 6-8 тижнів з подальшими ревакцинациями через 1 і 5 років після останнього введення вакцини.

При наявності ОПВ і ІПВ, рекомендований наступний метод вакцинації: дітям 3-місячного віку перше щеплення ставиться з використанням інактивованої вакцини, а для наступних двох щеплень і ревакцинації використовують оральну вакцину.

Якщо дитиною не була отримана ревакцинація до досягнення нею 7 років, то її важливо зробити в більш пізній період.

Протипоказання до щеплення

Вакцинації від поліомієліту підлягають всі здорові діти. Протипоказана щеплення від поліомієліту з використанням оральної вакцини дітям з імунодефіцитом, або дітям, у яких були близькі контакти з людьми, у яких діагностовано імунодефіцит. В даному випадку рекомендується прищеплювати ІПВ.

Крім того, не можна прищеплювати живою вакциною дітей, у яких є порушення ЦНС, розвиток яких спровокувала попередня вакцинація.

Протипоказаннями до щеплення від поліомієліту з використанням інактивованої вакцини є:

• – Алергічна реакція на деякі компоненти антибактеріальних препаратів, зокрема, Неоміцину, Стрептомицина.
• – Алергічна реакція, що виникла після попередньої вакцинації від поліомієліту.

Також не рекомендується проведення вакцинації вагітних жінок.

Можливі ускладнення на щеплення

щеплення від поліомієліту у вигляді крапель вважається більш реактогенної . Після введення такої вакцини можлива поява діареї або розвиток алергії. Подібні побічні дії щеплення від поліомієліту не призводять до погіршення самопочуття дитини і не вимагають проведення терапевтичних заходів.

Дуже рідко ОПВ стає причиною інфікування поліомієлітом. У подібних випадках говорять про вакциноасоційований поліомієліт. Як правило, таку реакцію на щеплення від поліомієліту спостерігають при її введенні дітям з вродженим імунодефіцитом, або дітям, у яких в анамнезі є дані про вроджені вади розвитку травного тракту. Саме з метою виключення ризику розвитку подібних ускладнень у країнах, де наголошується мінімальний ризик зараження інфекційним захворюванням, використовують інактивовану поліомієлітної вакцину.

Якщо ж існує висока ймовірність зараження цим вірусним захворюванням (наприклад, під час відвідування деяких країн або постійне проживання в країнах з високим ризиком зараження поліомієлітом), для імунізації рекомендується застосування живої вакцини, яка забезпечує більш надійний захист.

Щеплення від поліомієліту з використанням імпортної інактивованої вакцини, як правило, легко переноситься і не призводить до інфікування вакцінассоціірованним поліомієлітом. Побічні реакції представлені місцевими проявами. Найчастіше відзначається почервоніння та / або ущільнення в області уколу, часом, деяка хворобливість. Іноді надходять скарги на підвищену температуру тіла, погіршення самопочуття. Такі наслідки щеплення від поліомієліту не становлять загрози здоров’ю і не вимагають специфічної терапії.

До тяжких наслідків введення інактивованої вакцини відноситься сильна алергія. При появі такої реакції на щеплення від поліомієліту слід звернутися до лікаря.

Логопедичні поради батькам для розвитку мовного апарату дитини та рухливості органів артикуляції

Ми намагаємось будувати освітній процес так,

щоб діти не стільки від нас, скільки з перших рук,

тобто особисто відкривали істину,

різноманітно взаємодіючи з навколишнім світом

Методична служба є сполучною ланкою між теорією та практикою дошкільної освіти і має на меті активно донести сучасні ідеї та тенденції в освіті до педагогів.

Загальновідомо, що успіх у вихованні особистості дитини залежить від педагогічної майстерності педагога, його творчої активності, тому одним з найважливіших завдань методичної служби є організація роботи з педагогічним колективом, що забезпечує підвищення фахової майстерності та розкриття творчого потенціалу кожного педагога.

Самі творчі люди, які досягають успіхів у різних видах діяльності завдяки певним індивідуальним особистісним якостям, є рушіями суспільного розвитку. А педагог, який плекає підростаючу особистість має бути не лише професійно грамотним, а й активним, ініціативним і креативним.

З огляду на це всю методичну роботу в закладі дошкільної освіти ми спрямовуємо на створення атмосфери творчості та професіоналізму в педагогічному колективі, виявлення та вивчення перспективного досвіду, забезпечення безперервної самоосвіти кожного вихователя, його фахового та творчого зростання.

Методична робота в закладі дошкільної освіти ґрунтується на сучасних досягненнях психолого-педагогічної науки з урахуванням професійної та особистої зрілості педагогів, конкретного аналізу й інтерпретації результатів освітньої діяльності.

У нашому закладі освіти ми проводимо форми роботи, які можна представити у вигляді трьох взаємопов’язаних груп:

— масові або колективні форми організації методичної роботи (педагогічні ради, педагогічні читання, семінари, семінари-практикуми, конференції, майстер-класи, ділові ігри, тренінги, виставки тощо) покликані сприяти формуванню єдиної педагогічної позиції та підходів до важливих педагогічних проблем;

— групові форми організації роботи (школи молодого вихователя, наставництво, творча група, консультації, ініціативні групи, ділові ігри тощо) об’єднують педагогів за інтересами, однією мікропроблемою чи окремим напрямом. Вони максимально враховують потреби, інтереси, компетентність і рівень фахової підготовки з проблем дошкільного виховання;

— індивідуальні форми організації (самоосвіта, співбесіди, стажування, анкетування тощо) спрямовані на методичне самовдосконалення і відіграють важливу роль у підвищенні культурно-професійного рівня вихователя.

Підвищення професійної компетентності педагога базується на активізації їхньої пізнавальної діяльності. Саме тому в методичній роботі з педагогами широко використовуємо інтерактивні методи навчання, які мають найбільший потенціал при підготовці професіоналів, здатних зайняти активну позицію у виборі методів роботи з дітьми.

За допомогою інтерактивних методів навчання розвиваємо у педагогів здатність працювати у команді, здійснювати спільну проектну і дослідницьку діяльність, обґрунтовувати власну думку і толерантно ставитися до чужої, приймати відповідальність за себе і команду.

• розвиток фізичних якостей;

• формування життєво необхідних рухових умінь і навичок;

• створення необхідних умов для реалізації потреби дітей в руховій активності;

• виховання потреби в здоровому способі життя.

         Рухова активність значною мірою зумовлена запропонованим руховим режимом у дошкільному закладі. Режим дня для дітей у ДНЗ передбачає їх різноманітну діяльність протягом усього дня. При цьому враховуються  інтереси, потреби дітей, вік, пора року. 

​

  З метою задоволення потреб дітей в руховій активності в дошкільному закладі проводяться різноманітні форми фізичного виховання дошкільнят, зокрема:

• ранкова гімнастика;

• фізкультурні заняття;

• фізкультурні свята та розваги;

• дні здоров’я;

• тижні фізкультури;

• фізкультхвилинки та фізкультпаузи;

• гімнастика пробудження;

• гурток з фітболу;

• туристичні походи;

• самостійна рухова діяльність.

         Ранкова гімнастика – це обов’язкова складо­ва життєдіяльності дітей у дошкільному навчально­му закладі. Вона сприяє поглибленню дихання, по­кращенню кровообігу та обміну речовин, розвитку різних груп м’язів, виробленню і збереженню пра­вильної постави, розгальмовуванню нервової сис­теми після сну, а також викликає у малят позитивні емоції.

У теплу пору ранкова гімнастика проводиться на свіжому повітрі, а взимку – у добре провітре­ному приміщенні.

      Фізкультурні заняття з дітьми проводяться щодня. Двічі на тиждень у відведений час вони проходять у фізкультурній залі або на спортивному майданчику.  В інші дні тиж­ня під час денних прогулянок на свіжому повітрі проводять ще два заняття з фізичними впра­вами (в усі пори року за сприятливих погодних умов) та один раз на тиждень – похід за межі дошкільного закладу.

     Гімнастика після денного сну проводиться після поступового підйому дітей у спальній, групових кімнатах або залі. Комплекс такої гімнастики включає загальнорозвивальні вправи на різні м’язові групи із зміною вихідних положень та спеціальні вправи для формування стопи і постави. Тривалість від 6 до 9 хвилин залежно від віку дітей. 

     Фізкультурні паузи (динамічні перерви) проводяться в перерві між малорухливими видами діяльності та організованими заняттями з метою зняття втоми дітей через використання нескладних рухливих вправ. Їх тривалість – 5-10 хв.

       Фізкультурні хвилинки  проводяться під час організованих занять з різних розділів програми у вигляді короткотривалих комплексів фізичних вправ, що дає можливість зменшити втомлюваність дітей і відновити їхню працездатність для подальшої успішної роботи. До комплексів фізкультурних хвилинок входять 3-4 вправи, кожна з яких повторюється 4-6 разів. Їх тривалість 1-2 хвилин.

       Дні здоров’я проводяться не менше одного разу на місяць. У цей день відбуваються різноманітні оздоровчі захо­ди: загартовувальні та лікувально-профілактичні процедури, туристичний похід, фізкультурне свято або розвага, самостійна рухова діяльність, рухливі ігри на майданчику, тематичне фізкультурне занят­тя тощо. Більшість із цих форм роботи проводяться на свіжому повітрі. У День здоров’я вся освітня робота з дітьми пов’язується з темами здоров’я та здорового спо­собу життя (тематичні бесіди, читання художньої літератури, ігрова, пізнавальна, трудова, самостій­на художня діяльність тощо). Проводяться заходи як загальні, для всього дошкільного закладу, так і розраховані на кожну вікову групу.

​

Проявляйте безумовну любов та прийняття дитини в будь-якій ситуації. У жодному разі не промовляйте висловлювань на кшталт: «Якщо ти знову так зробиш, мама і тато тебе більше не любитимуть».

    Ніколи не обзивайте та не ображайте дитину. Можна проявляти незадоволення дією дитини, її вчинком, поведінкою, але не її особистістю в цілому.

    Поважайте особистість у Вашій дитині. Дослухайтеся до її думки, сприймайте серйозно її почуття. Надавайте дитині достатню свободу та незалежність, за яку дитина сама відповідатиме. Водночас покажіть їй, що за потреби та на її прохання, Ви готові допомогти їй, дати слушну пораду тощо. У дитини має бути своя територія, вхід на яку дорослим дозволено лише за її згоди. Помилково вважати, що в дитини не має бути жодних секретів від батьків.

    Будьте чуйними до дитини. Якщо дитина просить Вас погратися з нею, приділити їй увагу, а Ви на той момент не можете цього зробити, не дратуйтеся через її надокучливість. Ліпше покажіть дитині, що розумієте її прохання, поясність, чому в цей момент не можете виконати його. Не варто «відкуповуватися» від дитини іграшками та подарунками, для неї набагато важливіша та потрібніша Ваша безпосередня увага.

     Говоріть із дитиною про її почуття. Дитина поступово засвоїть мову своїх почуттів, і їй буде простіше сказати Вам, що вона ображена, засмучена, зла, почуває себе самотньою, а не намагається привернути Вашу увагу своєю поведінкою. Єдине, чим не варто зловживати, то це впевненістю в тому, що дорослий ліпше знає, що відчуває дитина. Дорослий може лише припускати на основі свого досвіду, самоспостереження, спостереження за оточенням, що означає поведінка дитини. Дитина має активно оповідати про свій внутрішній світ, а дорослий надавати їй таку можливість та засоби для її втілення.

    Обіймайте та цілуйте дитину. Обійми виконують надзвичайно важливі функції для дитини: прийняття, підтримки, захисту, поновлення емоційного комфорту, єдності сім’ї, фактичне підтвердження любові батьків, а також того, що батьки мають потребу в тактильних та емоційно насичених контактах із нею.

     Не забувайте хвалити дитину. Коли дитина правильно реагує на похвалу, намагайтеся закріпити ці її зусилля. Дитина ліпше реагує на похвалу, коли бачить, що батьки справді задоволені нею. Не варто формулювати похвалу на кшталт «хороший хлопчик» чи «хороша дівчинка». Ліпше висловлюватися так: «Мені подобається, як ти вчинив (-ла)». Така похвала дає дитині змогу відчути, що вона може скласти гарне враження про себе.

      Розмовляйте з дитиною наодинці. Якщо дитина завинила, розмовляйте з нею про її вчинок без свідків: родичів, інших дітей тощо. Під час розмови намагайтеся не використовувати емоційних висловлювань, зокрема «як тобі не соромно». Будьте стриманими та виваженими.

        Приділяйте час спільній діяльності з дитиною. Вигадайте значущий для Вашої сім’ї ритуал. Наприклад, читання казки перед сном, спільний перегляд мультфільмів, участь у настільних іграх, проведення сюжетно-рольових ігор для всієї сім’ї тощо.

Батьки роблять усе, аби їхня дитина росла здоровою. Тому коли лікарі ставлять їй діагноз «туберкульоз», довго не можуть повірити в це. Адже в українців сформувався стереотип, що туберкульоз — захворювання бідних. Утім на нього може захворіти кожен, незалежно від соціального статусу.

Збудником захворювання є мікобактерія туберкульозу або паличка Коха. У процесі життєдіяльності вона не виробляє ані екзо-, ані ендотоксину. Мікобактерія тубер­кульозу стійка до умов довкілля та дії дезінфекційних засобів. Так, на сторінках книжки вона зберігається до трьох місяців, у вулично­му пилу — близько двох тижнів, у воді — до року. Сприятливими для її життєдіяльності є висока вологість та погана вентиляція в приміщеннях. На мікобактерію туберкульозу згубно впливає лише ультра­фіолетове випромінювання та кип’ятіння.

Окрім мікобактерії туберкульозу, розвиток захворювання в лю­дини спричиняють й інші мікобактерії.

Джерелом інфекції є людина, хвора на відкриту форму тубер­кульозу легенів. Разом із мокротинням вона виділяє в довкілля міко­бактерії туберкульозу. Унаслідок одного чхання у повітрі може опини­тися до 40 тисяч крапель мокротиння, кожна з яких може переносити збудника захворювання. Окрім того, мікобактерії туберкульозу потра­пляють у довкілля із позалегеневих вогнищ ураження із сечею, випорожненнями, вмістом нориць. Хворі із закритими формами туберку­льозу стають джерелом інфекції лише за тісного і тривалого контакту з ними.

Зазвичай людина інфікується повітряно-крапельним шляхом під час розмови з хворими та повітрянопиловим, коли вдихає засо­хлі краплі мокротиння із повітрям. Також можливий аліментарний шлях інфікування, коли збудник проникає в організм людини разом із молоком та молочними продуктами від хворих корів і кіз. Трапля­ються випадки контактного інфікування через пошкоджену шкіру та трансплацентарного — через кров.

Близько 30% населення земної кулі інфіковано мікобакте­рією туберкульозу. Щосекунди вона вражає одну людину. Однак це не означає, що людина обов’язково захворіє. Усе залежить від кількості мікобактерій, що потрапили до організму, їх вірулентності та стану імунної системи.

За тривалого контакту із хворим інфікується до 50% людей, але лише 3-6% з них захворіють на туберкульоз. В інших формується нестерильний імунітет. Однак якщо опірність організму знижується, мікобактерії туберкульозу активуються, і розвивається за­хворювання.

Чинники, що сприяють інфікуванню та розвитку захворювання:

• ВІЛ-інфекція;

• цукровий діабет;

• однотипне харчування;

• генетична схильність;

• погані санітарні умови проживання.

Всесвітня організація охорони здоров’я встановила епідемічний поріг для туберкульозу — понад 0,5% від загальної кількості насе­лення. Україна належить до країн, що входять до групи країн із висо­ким рівнем захворюваності на туберкульоз.

Клінічні форми та їх симптоми

У дітей дошкільного віку зазвичай діагностують клінічні форми первинного туберкульозу, як-от:

• первинний туберкульозний комплекс;

• туберкульозна інтоксикація;

Первинний туберкульозний комплекс

• туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. Туберкульоз інших органів та систем трапляється в них рідше.

Первинний туберкульозний комплекс розвивається, якщо міко­бактерії туберкульозу вперше потрапляють в організм дитини. Вони спричиняють місцеве запалення в легенях, лімфаденіт та лімфангіт. Відтак у місці ураження розвивається некроз, вогнища склерозуються, а навколо них утворюються капсули.

Початок захворювання різний — гострий, поступовий, і навіть мало- чи безсимптомний. Усе залежить від розмірів вогнища ура­ження, реакції тканин довкола та ступеня залучення в патологічний процес лімфатичних вузлів.

Імунна відповідь організму дитини та його здатність до генера­лізації інфекційного процесу залежать і від її віку. Найчастіше на таку форму туберкульозу хворіють діти віком до семи років.

Для гострого початку первинного туберкульозного комплексу характерні симптоми, як-от:

• підвищення температури тіла до 38,0…39,0 °С;

• погіршення апетиту;

• млявість;

• підвищена втомлюваність.

Висока температура тримається від кількох днів до двох-трьох тижнів, потім поступово за два-три дні знижується. Окрім явищ ін­токсикації, у хворої дитини з’являються сухий кашель та задишка. Іноді можливі блідість і зниження тургору шкіри, кератокон’юнк- тивіти, блефарити, вузлувата еритема.

За поступового розвитку захворю­вання самопочуття в дитини погіршуєть­ся повільно. Спершу батьки помічають, що дитина стала млявою, емоційно ла­більною, пітніє під час сну, відмовляєть­ся від їжі та втрачає вагу. Відтак у неї без будь-яких на те причин підвищується температура тіла до 37,5…38,0 °С. На тлі підвищення температури тіла в дити­ни розвивається нежить, незначний біль у горлі, а іноді й сухий ка­шель. Він приєднується тоді, коли мікобактерія туберкульозу вра­жає бронхи. Мокротиння в дітей зазвичай немає. До того ж вони не вміють його відкашлювати. Якщо кашель таки є, то він турбує дити­ну зранку й вночі протягом двох-трьох тижнів.

Під час огляду лікар-фтизіатр може помітити збільшення ший­них й пахвових лімфатичних вузлів. Вони м’які, еластичні та рухливі.

Туберкульозна інтоксикація

Мокротиння в разі туберкульозу густе, без запаху, нерясне, двоша­рове, слизисте, у разі прогресування захворювання — слизисто- гнійне або гнійне.

Безсимптомний перебіг захворювання можливий у разі не­значних змін у легенях і лімфатичних вузлах. Тому первинний ту­беркульозний комплекс у дитини можна виявити лише під час про­ведення проби Манту.

Розрізняють ранню й хронічну туберкульозну інтоксикацію. Для ранньої туберкульозної інтоксикації в дітей характерний симп- томокомплекс функціональних розладів, без локальних проявів захворювання. Дитина емоційно лабільна: то збуджена й дратів­лива, то млява й пригнічена. Вона швидко втомлюється, не може сконцентруватися на завданні. Можливе стійке підвищення тем­ператури тіла до 37,5 °С або чергування нормальної Із фебрильною без жодних на те причин. Різниця між уранішніми і вечірніми показ­никами може сягати понад 1°С. Іноді температура тіла надвечір не перевищує 37 °С, але зранку падає до 36,0…36,2°С. При цьому вона підвищується з 12:00. Тому вимірювати її слід тричі на день: о 8:00, 12:00 і 17:00.

Про захворювання також свідчать диспепсичні розлади, як-от:

• відрижка;

• блювання;

• погіршення апетиту.

Країни з високим рівнем захворюваності на туберкульоз:

Південно-Африканська Республіка

Індія

Пакистан

Індонезія

Бангладеш

В’єтнам

Під час огляду лікар може виявити помірне збільшення пери­феричних лімфатичних вузлів, почервоніння слизових оболонок носо- й ротоглотки, кератокон’юнктивіт і блефарит, вузлувату ери­тему, іноді — осередкові або дистрофічні зміни кісткової тканини.

Для хронічної туберкульозної інтоксикації в дітей характерний той самий симптомокомплекс функціональних розладів, що й для ранньої. Однак він вираженіший, стійкіший та триваліший. Провід­ними за хронічної туберкульозної інтоксикації є симптоми нейро- вегетативної дисфункції і нейроендокринних порушень, а саме:

• головний біль;

• швидка втомлюваність;

• розлади сну;

• пітливість під час сну;

• порушення терморегуляції.

Рідше трапляються скарги на біль у серці та животі.

Для туберкульозу внутрішніх лімфатичних вузлів, або тубер­кульозного бронхоаденіту характерне специфічне ураження вну­трішньогрудних лімфатичних вузлів кореня легенів і середостіння. Це найпоширеніша клінічна форма туберкульозу серед дітей. Ура­ження внутрішньогрудних лімфатичних вузлів не є ізольованим. До інфекційного процесу часто долучаються крупні бронхи, судини, нервові ганглії, стовбури легенів, плевра.

Зазвичай захворювання починається поступово. Спершу дитина лише швидко втомлюється, погано їсть, дратівлива, пітніє під час сну. Шкіра обличчя злегка бліда, слизові оболонки носо- та ротоглотки рожеві. Надалі за тривалої туберкульозної інтоксикації розвиваєть­ся постійний або тимчасовий ціаноз шкіри обличчя, виникають син­ці під очима. У дитини підвищується температура тіла до 38,0 °С, збільшуються понад п’ять груп периферійних лімфатичних вузлів. Вони еластичні, неспаяні з тканинами довкола, рухомі, безболісні.

Окрім того, дитина може скаржитися на симптоми, зумовлені тис­ком збільшених лімфатичних вузлів на сусідні органи. Це, зокрема:

• задишка;

• гикавка;

• кашель, особливо вночі;

• біль у животі.

Симптоми стискання частіше виникають у дітей віком до трьох років унаслідок піддатливості дихальних шляхів до стиснення збільшеними лімфатичними вузлами.

Значно рідше, переважно в дітей раннього віку, туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів починається гостро з під­вищення температури тіла до 39,0 °С. У разі хронічного туберку­льозу внутрішньогрудних лімфатичних вузлів можливе покашлю­вання без мокротиння, яке то з’являється, то зникає. Під час огляду виявляють блефарит, кератоконюнктивіт або вузлувату еритему.

Діагностика

У дітей дошкільного віку туберкульоз діагностують за дани­ми анамнезу, результатами туберкулінової проби, бактеріологіч­них та інструментальних досліджень. Оскільки розвиток захворю­вання не завжди супроводжується характерним для туберкульозу симптомокомплексом, то діагностичне значення мають епідеміоло­гічні дані анамнезу — наявність контакту із хворим.

Для туберкулінової проби, або про­би Манту, використовують туберкулін. Він безпечний для організму дитини, адже містить лише частки клітин і бі­лок, на який реагує імунна система. Під час уведення туберкуліну до організму інфікованої дитини в місці введення ви­никає алергійна реакція — почервонін­ня й папула. Дитині вводять 2 одиниці туберкуліну внутрішньошкірно у внутрішню поверхню передпліччя. Праве та ліве передпліччя постійно чергують: у парні роки вводять у праве, у непарні — у ліве.

Клінічні форми туберкульозу легенів:

• первинний туберкульозний комплекс

• дисемінований

• вогнищевий

• інфільтративний

• казеозна пневмонія

• туберкульома легень

• фіброзно-кавернозний

Для діагностики туберкульозу дорослим замість проби Манту ро­блять флюорографію.

Оцінюють пробу через 72 год. після введення туберкуліну. Для цього вимірюють діаметр інфільтрату перпендикулярно осі руки, якщо інфільтрату немає — розмір почервоніння. За діаметром ін­фільтрату розрізняють реакції, як-от, мм:

0-1 негативна

2-4 або є лише почервоніння сумнівна

5 і > позитивна

17 і більше, будь-який діаметр із везикулою,

некрозом із лімфангітом або без нього гіперергічна

Негативна реакція свідчить про те, що дитина здорова, пози­тивна і сумнівна — про інфекційну або післявакцинальну алергію. Позитивна реакція через кілька років після БЦЖ та гіперергічна — також ознака інфікування дитини. Післявакцинальна реакція не бу­ває гіперергічною.

Про інфікування також свідчать:

• вперше позитивна реакція — папула понад 5 мм;

• стійка реакція з інфільтратом понад 12 мм;

• «віраж» — посилення в діаметрі попередньої сумнівної чи позитивної реакції на 6 мм і більше;

• посилення позитивної реакції менше ніж на 6 мм, але з утворенням інфільтрату.

Туберкулінова проба й нині залишається найпоширенішим та найдоступнішим методом діагностики туберкульозу в дітей. Утім вона дає великий відсоток хибних результатів.

Додаткове значення має бактеріологічне дослідження мокро­тиння, виділень зі шкіри, промивних вод шлунка і бронхів, ліквору.

Діти дошкільного віку через силу відкашлюють мокротиння й ков­тають його. Саме тому, аби отримати матеріал для дослідження, беруть не лише промивні води бронхів, а й шлунку натще.

Загальні аналізи крові, калу та сечі для встановлення діагнозу «туберкульоз» малоінформативні. Зміни в них свідчать про запальний процес в організмі дитини. На початкових етапах розвитку захворю­вання можливе збільшення кількості лейкоцитів та зменшення кіль­кості лімфоцитів у сироватці крові, а також підвищення швидкості осідання еритроцитів. При цьому кількість лейкоцитів доволі швид­ко приходить до норми.

Аби діагностувати в дітей туберкульозний менінгіт або енцефа­літ, призначають МРТ, ЕЕГ, КТ, роблять люмбальну пункцію.

Лікування

Хвору на туберкульоз дитину спершу лікують в умовах стаціо­нару, у подальшому — амбулаторно. Увесь курс лікування розрахо­ваний на 6-12 місяців безперервного вживання лікарських засобів і спрямований на знищення збудника й загоєння вогнищ інфекції.

Протипоказання до проби Манту:

• захворювання шкіри

• гострі респіраторні вірусні інфекції

• загострення хронічних захворювань

• гострий та підгострий ревматизм

• бронхіальна астма

• епілепсія

• карантин через дитячі інфекціїйні захворювання

Запущені форми захворювання лікувати значно складніше, ніж виявлені своєчасно навіть із тяжким перебігом.

Аби знищити збудника захворювання, лікар-фтизіатр призначає хворій дитині три-п’ять антибіотиків. Чому так багато? Аби зменшити ризик виникнення в мікобактерії туберкульозу резистентності до них. Адже із часом мікобактерії туберкульозу виробляють механізм захисту від антибіотиків, а отже — лікування швидко стає неефективним.

Для якісного лікування лише анти­біотиків недостатньо. Дитина має по­вноцінно харчуватися, вживати віта­міни, часто гуляти на свіжому повітрі, виконувати дихальну гімнастику та від­відувати заняття з лікувальної фізкуль­тури. На етапі одужання та за легких форм захворювання лікар може пореко­мендувати відвідати спеціалізований са­наторій.

Іноді, коли консервативне лікування не допомагає, вдаються до хірургічних методів. Найпоширенішим із них є часткова резек­ція уражених сегментів легенів.

Усі пацієнти залежно від особливостей лікування, часу діагнос­тування, клінічної форми, рецидивів тощо, формують категорії. Кожна категорія має свої рекомендації щодо лікування.

Прогноз сприятливий, якщо вчасно виявити захворювання та негайно розпочати лікування. Однак особливістю туберкульозної інфекції є те, що у вогнищах запалення залишаються ділянки фібро­зу, а в них — неактивні мікобактерії. Якщо імунітет дитини ослаб­не, то можливий рецидив захворювання. При цьому після лікування проба Манту завжди буде позитивною.

Усіх дітей, які лікувалися від туберкульозу, беруть на диспансер­ний облік у районному туберкульозному диспансері. Відтак вони повинні проходити профілактичний медичний огляд: раз на рік або за індивідуальним графіком.

Профілактика

Специфічна профілактика туберкульозу — це щеплення дітей на третій-п’ятий день від народження вакциною БЦЖ згідно з Ка­лендарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості та обігу медичних та імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу МОЗ від 11.08.2014 № 551].

Вакцина містить живі мікобактерії туберкульозу вакцинного штаму. БЦЖ формує післявакцинальний імунітет, який не захищає дитину від інфікування мікобактерією туберкульозу. Ця вакцина запобігає розвитку генералізованих резистентних до антибіотиків форм туберкульозу. Щодо них її ефективність сягає 90%.

Післявакцинального імунітету вистачає на 5-7 років. Ревакци­нують дітей у віці 7 років за негативної реакції туберкулінової про­би і відсутності протипоказань.

Неспецифічна профілактика передбачає передусім раннє виявлення, ізоляцію та лікування хворих на туберкульоз. Для цього дітям віком від 4 до 14 років щороку роблять пробу Манту, старші діти та дорослі проходять флюорографію не рідше разу на рік. Також за різкої, порівняно з попередньою, реакції Манту лікар-фтизіатр може рекомендувати дитині пройти курс специфічної профілак­тики антибіотиками.Хіміопрофілактику також призначають здо­ровим людям, які проживають або працюють у несприятливих епі­деміологічних умовах, — дітям, підліткам, медичним працівникам, працівникам фермерських господарств

У світовому рейтингу захворюва­ності та смертності від туберкульо­зу Україна посідає п’яте місце у світі й друге у Європі.

Найбільше на туберкульоз в Україні хворіють в Одеській, Херсонській, Київ­ській областях, найменше — у Харків­ській та Чернівецькій областях, у Києві. У 78-85% випадків діти інфікують­ся мікобактеріями туберкульозу від батьків або найближчих родичів. Вісім із десяти хворих на туберку­льоз хворіють безсимптомно. Регулярне куріння збільшує ризик захворювання

МОВА — невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. К.Д. Ушинський образно назвав рідну мову народним педагогом, наставником і вихователем. Слово виховує, навчає і розвиває дитину. Під впливом мови вдосконалюються її почуття, сприймання, збагачуються знання про оточуючий світ.

   Важлива роль у формуванні особистості дитини, зокрема розвитку її мови, належить сім’ї. Адже перші слова, перші речення малятко чує і вимовляє в колі рідних людей- матері, батька, бабусі, дідуся.   Однак дехто з батьків вважає, що дитина починає навчатися літературній мові лише у школі і не звертає належну увагу на формування мовлення  дітей у дошкільному віці. Навчання ж мови починається не тоді, коли дитині дають буквар, а з перших звуків, які вона починає вимовляти.Отже, дорослі повинні прагнути до того, щоб забезпечити правильний мовленнєвий розвиток дитини, починаючи вже з перших місяців її життя. Правильне мовлення допомагає малюку встановлювати контакти з іншими дітьми, вільно передавати свої думки і побажання, сприяє успішному навчанню у школі.Малюків потрібно вчити правильно вимовляти звуки в словах, ставити наголос, користуватися відповідною інтонацією, правильно дихати під час мовлення. Дошкільнят навчають узгоджувати слова в реченнях в роді, числі й відмінках, правильно будувати речення. У дітей дошкільного віку потрібно виховувати й загальну культуру мовлення: вміння слухати звернену до них мову, дивитися в очі співрозмовнику, не перебивати дорослих, не втручатися в їх розмову. 

Батьки ні в якому разі не повинні залишатися байдужими до мовних недоліків своїх дітей. У колі своєї сім’ї дорослі розуміють дитину з півслова і вона почуває себе впевнено. Але з віком розширюється мовне коло спілкування дитини і

мовленнєві вади стають на перешкоді швидкого встановлення контактів з однолітками, виникають різні ускладнення, психологічні проблеми. Недостатньо розвинена мова, бідність словникового запасу, проблеми у вимові звуків, негативно впливають на загальний розумовий розвиток дитини.

Шановні батьки!

Ви повинні орієнтуватися у вікових нормах розвитку всіх компонентів мовлення ( звуковимови, лексики, граматики, фонематичних процесів), щоб вчасно допомогти своїй дитині і у разі потреби звернутися до логопеда ще до навчання дитини у школі.

ПЕРЕВІРТЕ РІВЕНЬ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ВАШОЇ ДИТИНИ

Обстеження рухливості органів артикуляц  апарату

Запропонуйте дитині виконати деякі вправи:

 Вправи для губ:

• розтягнути губи в посмішку,
• зробити губами трубочку,
• закрити верхньою губою нижню і навпаки.

 Вправи для язика:

• широко відкрити рот, підняти язик до верхніх зубів, потім опустити до нижніх;
• потягнутися кінчиком язика до правого куточка губ, потім до лівого;
• поклацати язиком.

 Вправи для щелеп:

• порухати нижньою щелепою праворуч — ліворуч;
• порухати нижньою щелепою вперед-назад.

Правила проведення домашніх занять

Для того, щоб ваші домашні логопедичні заняття проходили найбільш  ефективними і не були важкими для дитини, вам потрібно дотримуватись певних правил в їх проведенні.

Рекомендації по проведенню занять

• Підготуйте дитину психологічно до занять. Вона повинна зрозуміти, що говорити потрібно правильно і цьому потрібно вчитися. Батькам потрібно запастися терпінням, налаштуватися на клопітку роботу. Будьте заінтересовані, уважні,наполегливі.      
• Відведіть спеціальне місце для проведення занять, де дитину нічого не буде відволікати.
• До занять приступайте в хорошому настрої.
• Всі заняття повинні проходити по правилах гри, так як в   іншому випадку ви можете наштовхнутися на небажання дитини займатися.
• Тривалість заняття без перерви повинна бути не більше 15-20 хвилин (починати потрібно з 3-5 хвилин).
• Заняття повинні проводитися 2- рази в день.
• Старайтеся не займатися з дитиною коли дитина втомлена або перезбуджена, такі заняття не дадуть результату.
• Не підганяйте дитину підчас виконання завдання.
• Добивайтеся того, щоб дитина чітко і виразно промовляла даний звук в запропонованих словах, самостійно називаючи малюнки чи повторюючи за вами слова.
• Розмовляйте з дитиною чітко, повернувшись до неї лицем; нехай дитина бачить і запам’ятовує рухи ваших губ.
• Пояснюючи щось дитині, користуйтесь наочним матеріалом.
• Якщо у дитини щось не виходить, не кричіть на неї, а домовтеся, щоб вона виконала завдання ще раз. 
• Кожній дитині потрібен різний час для оволодіння правильною вимовою. Не порівнюйте успіхи вашої  дитини з успіхами інших дітей. Тут потрібен індивідуальний підхід.
• Не забувайте посміхатися дитині, підтримуйте всі починання дитини, хваліть навіть за незначні успіхи.

  — Молодець!

  – Правильно!

  — У тебе дуже гарно виходить!

  — Ти сьогодні дуже гарно попрацював!

  – Я знала, що у тебе все вийде!

  – З кожним днем у тебе все краще і краще виходить!

Крім проведення конкретних занять, ви повинні як можна більше читати дитині.

 Не забувайте про те, що для вашої дитини дуже важливо спілкування з вами. 

І не тільки під час занять, але і кожну хвилину вашого з нею спільного перебування.

Наберіться терпіння і не кидайте розпочату роботу, навіть коли результат не буде видно зразу. Як кажуть, терпіння і труд все    перетруть. І ви з вашою дитиною обов’язково доб’єтесь успіхів.

Успіху вам і терпіння !!!

Поліція Сумщини попереджає, що запрацював чат - бот «СтопНаркотик»
Запрацював чат-бот «СтопНаркотик» від поліції, який викриватиме збут
наркотиків по всій країні.
https://t.me/StopDrugsBot — офіційний чат-бот поліції у месенджері
Telegram.
З його допомогою можна анонімно та в декілька кліків повідомити
працівників поліції про виявлення як наркотичних речовин, так і самих
закладників.
Скористатись чат-ботом можуть усі громадяни .
Щоб залишити заявку про можливе місце закладки чи закладника, достатньо
відкрити програму https://t.me/StopDrugsBot у своєму Telegram і розпочати
діалог.
Після старту розмови потрібно вказати такі деталі:
 населений пункт,
 адресу, за якою побачили потенційного зловмисника,
 опис місця, де на думку заявника може бути закладка (труби, клумба,
лавочка тощо).
 А для того, щоб правоохоронці швидше виявили закладку, надішліть
геолокацію й додайте фото/відеоматеріали.
Після отримання повідомлення про знахідку або ймовірного закладника,
працівники поліції виїжджатимуть на місце і перевірятимуть інформацію.
Нагадуємо, що за правопорушення, пов’язані з незаконним обігом наркотичних
засобів та психотропних речовин є відповідальність, яка у залежності від
обсягів збуту може бути як адміністративна, так і кримінальна.
Долучайтеся до важливої справи — повідомляйте про відомі вам випадки
розповсюдження наркотиків.

👉 ФІЗИЧНА АГРЕСІЯ. Як проявляється?

Коли дитину хтось ображає або вона сердиться, їй хочеться завдати фізичної шкоди: штовхнути або вдарити.
Непряма агресія спрямована на неживі предмети: грюкнути дверима або жбурнути іграшку. Вона проявляється, коли дитин арозуміє — бити людину не можна. Тоді вона спрямовує агресію на щось інше. Часто на хатніх тварин.

Чому це відбувається?
Якщо дитину карають фізично або поміж однолітків хтось проявляє фізичну агресію. Їй хтось показав, що так можна поводитись у стресовій ситуації, тому вона наслідує приклад.

Що робити батькам?
Пряма та непряма агресія свідчить про одне — дитина злиться, її щось турбує. Не сваріть. Приділяйте більше часу розмовам: про почуття, про те, що засмучує та сердить. Можливо, дитині важко відповідати вашим очікуванням або їй бракує вашої уваги, любові та ніжності.

👉 ВЕРБАЛЬНА АГРЕСІЯ. Як проявляється?

Дитина висловлює негативні почуття за допомогою крику, вереску, погроз.

Чому це відбувається?
Така дитина часто невпевнена у собі, сумнівається. У середині неї існує конфлікт, що вона не може правильно виявити.

Що робити батькам?
Запобігти вербальній агресії важко. Важливішою є реакція батьків на такий вислів емоцій. Важливо зрозуміти: чому дитина це сказала, що спонукало її. Висловлюйте почуття дитини називаючи причину її негативних емоцій: «Ти так говориш, бо образився на мене через те, що я не купила тобі іграшку. Мені неприємно таке чути».

👉 ПРИХОВАНА АГРЕСІЯ. Як проявляється?

Дитина терпить та не виявляє своїх емоцій а ні словами, а ні діями. Маркерами такої агресії є:
➖сни, у яких на батьків нападає звір;
➖дитина може не малювати того члена родини, на якого ображається;
➖ніби навмисне дитина не чує та забуває прохання дорослого, хоча вона насправді не чує та забуває;
➖у пісочниці дитина може закопувати іграшки.

Чому це відбувається?
Дитина відчуває страх. Вона боїться щось відповісти чи зробити, коли батьки її сварять. Часто таке відбувається, коли із дитиною занадто суворі відносини або її фізично карають.

Що робити батькам?
Проявляти більше уваги та любові до дитини, аби вона почувалася у безпеці. Спостерігати за її взаємодією з іншими. Розмовляти про почуття та емоції дитини. Прихована агресія — це страшний ворог. Емоції врешті-решт знайдуть вихід.

👉 АУТОАГРЕСІЯ. Як проявляється?

Дитина завдає собі фізичної шкоди: б’є, дряпає, гризе нігті, негативно про себе висловлюється.

Чому це відбувається?
Дитині бракує сміливості відповісти кривдникові, а негативні емоції залишаються. Тому дитина спрямовує їх на себе, показуючи, що вона і сама себе покарає. Часто у дитини виникає відчуття, що вона вчинила щось не так, отже, щоб уникнути покарання дорослих, у неї вмикається аутоагресія.

Що робити батькам?
Якщо ви стали свідком аутоагресії дитини, скажіть, що вам боляче на це дивитися, і виходьте із кімнати. Аутоагресивні діти зазвичай дуже слухняні, вони не люблять засмучувати батьків. Тому коли малюк прибіжить до вас, цілуйтейого, обіймайте та демонструйте свою любов. Сааме любов батьків та підтримка допоможуть дитині позбутися аутоагресії.

• Діти із заниженою самооцінкою ростуть невпевненими в собі, стривоженими, замкненими, прихованими.
• Такі діти погано почуваються в колективі, завжди задовольняються другорядними ролями.
• На заняттях такі діти зазвичай тихі і пасивні.
• Занижена самооцінка формується, як правило, у тих родинах, де до дитині пред’являють непомірні вимоги, де її ініціатива постійно обмежується, її осуджують на кожному кроці, суворо караючи за найменшу провину: замикають у порожній кімнаті, всаджують на дві години на стілець і не дозволяють рухатися, а частіше безперервно лають, фіксуючи увагу виключно на її недоліках та вадах.
• Батьки, уважно придивляючись до своєї дитини, знаючи її індивідуальні особливості, повинні потурбуватися про те, щоб не допустити таких небажаних відхилень в особистісному розвитку дитини.
• Для цього батькам можна порадити ставитися уважно до особистості дитини, не перебільшуючи та не зменшуючи її можливостей , а ще допомогти синові чи доньці правильно та об’єктивно оцінювати себе.

  Вакцини проти COVID-19 критично важливі для стримування пандемії у поєднанні з ефективним тестуванням та застережними заходами, що вже застосовуються. 

    Такі вакцини, як Pfizer/BioNTech, CoronaVac/Sinovac Biotech та Oxford-AstraZeneca уже схвалені для використання національними регуляторними органами окремих країн. 

     Загроза для дітей, яку становить COVID-19, величезна і виходить далеко за межі безпосередніх фізичних наслідків захворювання. Оскільки карантинні обмеження тривають або вводяться знову, доступ дітей до базових медичних послуг може бути серйозно обмеженим. Скорочення рівня охоплення медичними послугами та можливий економічний спад загрожують здоров’ю та майбутньому цілого покоління дітей. 

         Як працюють вакцини проти COVID-19?

Вакцини працюють, імітуючи збудника інфекції – віруси, бактерії або інші мікроорганізми, які можуть спричинити захворювання. Це «навчає» нашу імунну систему швидко та ефективно реагувати на збудник.

Як правило, через щеплення вводять ослаблену форму збудника інфекції, що дозволяє нашій імунній системі формувати пам’ять про неї. Таким чином, наша імунна система може швидко розпізнати та боротися з інфекцією, перш ніж вона захворіє. Саме так розробляються деякі сучасні кандидатні вакцини проти COVID-19.

При розробці інших потенційних вакцин використовуються нові підходи: йдеться про так звані вакцини на основі матричної РНК, вони ж — мРНК-вакцини. Замість того щоб вводити антигени (речовини, які змушують нашу імунну систему виробляти антитіла), РНК та ДНК-вакцини дають нашому організму необхідний генетичний код, і наша імунна система виробляє антигени сама. Технологія мРНК-вакцин не нова: вчені її вивчали десятиліттями. мРНК-вакцини не містять живого вірусу і не втручаються в ДНК людини.

               Чи є вакцина від коронавірусу безпечною?

Кожна країна має регуляторні органи, які контролюють безпеку та ефективність вакцин перед їх широким використанням. В усьому світі ВООЗ координує низку незалежних технічних органів, які перевіряють безпеку вакцин до і навіть після їх запровадження. Вакцини, схвалені для використання ВООЗ, пройшли суворі тести та клінічні випробування, перш ніж показати, що вони безпечні та ефективні в подоланні пандемії. Незважаючи на те, що вакцини проти COVID-19 розробляються дуже швидко, вони зможуть отримати необхідні дозволи регуляторних органів лише якщо вони відповідають суворим стандартам безпеки та ефективності. 

              Яку з вакцин проти COVID-19 краще обрати?

Усі вакцини, схвалені для використання ВООЗ, мають високу ефективність у запобіганні важкому перебігу захворювання на COVID-19, госпіталізації і смерті. Тому найкращою вакциною є та, що зараз доступна для вас!

Чи захищатимуть вакцини проти COVID-19 від нових варіантів       вірусу?

Згідно із розрахунками ВООЗ, схвалені на сьогодні вакцини забезпечують щонайменше певний захист від нових варіантів вірусу.

Експерти в усьому світі безперервно вивчають, як нові мутації вірусу впливають на його поведінку й на ефективність вакцин проти COVID-19.

Якщо будь-яка з вакцин виявиться менш ефективною проти одного або кількох із цих варіантів, буде доцільно змінити її склад. Тоді вакцина буде дієвою і проти нових варіантів вірусу. У майбутньому, можливо, потрібно буде оновити схему вакцинації, наприклад, внести зміни у введення другої дози.

А тим часом важливо вакцинуватися та продовжувати вживати запобіжних заходів щодо поширення COVID-19, таких як дотримання фізичної дистанції, носіння масок, провітрювання приміщень, регулярне миття рук та звернення за медичною допомогою за появи перших симптомів, — це допоможе зменшити шанси того, що вірус мутуватиме.

Чи потрібно вакцинуватися тим, хто вже перехворів на COVID-19?

Так. Навіть якщо ви вже перехворіли на COVID-19, щеплення робити потрібно. Хоча в людей, котрі одужують від COVID-19, може виробитися природний імунітет до вірусу, поки невідомо, як довго і наскільки добре він захищатиме. Вакцини забезпечують надійніший захист.

Чи потрібно буде повторювати вакцинацію щороку?

Сьогодні маємо інформацію, що імунітет після щеплення від COVID-19 зберігається пів року. Варто враховувати, що вакцини створені нещодавно і їх іще продовжують досліджувати, зокрема вивчають імунітет, який вони формують.

Чи безпечне щеплення від COVID-19 для літніх людей, які часто мають хронічні захворювання?

Групою ризику щодо COVID-19 робить людей не вік, а те, що літні люди мають хронічні захворювання. Що більше їх, то більше людина потребує вакцинації від COVID-19 та грипу, пневмококової інфекції, щоб захиститися від тяжкого перебігу коронавірусного захворювання або ймовірної смерті від нього. Адже вже відомо, що пацієнти, у яких є діабет або інші захворювання, від COVID-19, на жаль, гинуть частіше і швидше, ніж люди без цих хвороб, і що лікувати їх набагато тяжче. 

Вакцини від COVID-19 були винайдені передусім для людей літнього віку з усім їхнім «букетом» хронічних захворювань. Тож вакцинувати людей із хронічними захворюваннями безпечно. І робити це потрібно, щоб вони менше наражалися на ризик загинути через COVID-19. Наприклад, у Канаді першими вакцинували навіть не медпрацівників, а тих, хто мешкає в будинках для літніх людей, і тих, хто доглядає за ними, адже найбільша смертність від COVID-19 була зафіксована саме серед людей похилого віку. 

Чи можна вакцинувати людей із онкологічними хворобами?

Так. Ці люди перебувають у групі ризику і можуть мати важкий перебіг захворювання на COVID-19 або померти. Вакцини не можуть спричинити захворювання навіть на тлі імуносупресії, бо не є живими «повноцінними» вірусами.

Втім, імуносупресія може означати, що вакцинація не матиме належного ефекту. Незважаючи на це, якщо у вас буде можливість зробити щеплення, краще вакцинуватися  — це шанс захиститися.

Чи можна вакцинуватися від COVID-19 відразу після повного клінічного одужання?

Так, можна. Хоча тим, хто вже перехворів на COVID-19, можна відкласти вакцинацію, наприклад, на 3 місяці з огляду на те, що вакцина, якої мало, може бути потрібнішою тим, хто ще не переніс COVID-19.

У людини інкубаційний період COVID-19. Чи безпечною є вакцинація проти COVID-19 у такому разі?

Вакцинація під час хвороби чи інкубаційного періоду не збільшує ризик виникнення реакцій на вакцину та не впливає на тяжкість перебігу захворювання.

Чи треба перед вакцинацією від COVID-19 робити обстеження чи аналізи, наприклад, загальний аналіз сечі, крові або вимірювати тиск?

Ні, не потрібно. У жодній країні світу люди не здають аналізів перед проведенням вакцинації — ані рутинної, ані від COVID-19! Те саме стосується і вимірювання артеріального тиску: перед проведенням щеплення в цьому немає жодної потреби. 

В інших країнах ніхто не призначає жодних додаткових обстежень чи аналізів перед вакцинацією, все максимально просто. Наприклад, у Канаді вакцинуватися можна в аптеці, а у США — у drive-in на стадіонах, куди заїжджають люди і вакцинуються не виходячи з машини. 

Які реакції на вакцину можуть бути?

Може бути підвищення температури, лихоманка, біль та/або почервоніння в місці ін’єкції після першої дози. Для деяких вакцин більш вираженою є реакція після введення другої дози. 

Одні вакцини викликають реакції у молодших людей, а інші — у старших. 

Тяжка алергічна реакція — анафілактичний шок — на вакцину вкрай рідкісна. Вона може проявитися в перші секунди чи хвилини після щеплення. Саме тому вас попросять затриматися в пункті щеплення ще пів години, щоб у разі серйозної алергічної реакції (анафілактичного шоку) вам надали вчасну і правильну медичну допомогу.

ВАКЦИНИ і види!

AstraZeneca — це векторна вакцина, яку розробила шведсько-британська компанія AstraZeneca разом з Оксфордським університетом. 

Вакцини AstraZeneca виготовляють в Європейському Союзі, Великобританії, Республіці Корея. Вакцина, яка вироблена за ліцензією в Індії, має назву Covishield. 

Для повної імунізації, потрібно отримати дві дози вакцини з інтервалом 12 тижнів. Першу і другу дозу можна отримати вакциною AstraZeneca, виробленою на різних майданчиках, включно із субліцензійним виробництвом в Індії. Адже склад та технологія виготовлення вакцини ідентичні.

Comirnaty/Pfizer-BioNTech — це мРНК-вакцина проти COVID-19, розроблена німецькою біотехнологічною компанією BioNTech спільно з американським фармакологічним концерном Pfizer.

Для повної імунізації, потрібно отримати 2 дози з інтервалом 21-28 днів. Схвалена Всесвітньою організацією охорони здоров’я для екстреного використання.

CoronaVac / Sinovac Biotech — інактивована вакцина, яку розробила китайська біофармацевтична компанія, що займається дослідженням, розробкою, виробництвом і продажем вакцин для захисту людини від інфекційних захворювань. Для повноцінної імунізації необхідно отримати дві дози з інтервалом у 14–28 днів. Схвалена Всесвітньою організацією охорони здоров’я для екстреного застосування.

Як я можу захистити свою сім’ю, поки не отримаю можливість вакцинуватись від COVID-19?

Ось декілька запобіжних заходів, які ви та ваша родина можете вжити, щоб уникнути інфікування:

• Часто мийте рукиз милом і водою або протирайте їх розчином на спиртовій основі;
• Дотримуйтесь фізичної дистанції у 2 метри з іншими людьми;
• Якомога раніше звертайтеся за медичною допомогою, якщо у вас або дитини підвищена температура, кашель, утруднення дихання або інші симптоми COVID-19;
• Уникайте людних місць, закритих приміщень з поганою вентиляцією та намагайтеся дотримуватися фізичної дистанції з іншими людьми в громадських місцях;
• Носіть маски, коли перебуваєте в громадських місцях, де вірус може передаватися між людьми і де дотримуватися фізичної дистанції неможливо. 
• Добре провітрюйте всі приміщення .

Педагог, вихователь… Самовіддана, духовно багата особистість, покликання якої допомагати пізнавати світ, прищеплювати любов до знань, віддаючи серце і душу своїм вихованцям.

Сьогодні в нас відбулася церемонія посвяти молодого спеціаліста-вихователя  Орлової Олесі Анатоліївни в родину дошкільників ДНЗ.

Педагоги   даруючи цеглинку  з побажаннями , Олесі Анатоліївні, створили башточку побажань.

Даруючи  цеглинку  Олесі Анатоліївні  побажання  молодій колезі. Вийшла у нас башточка побажань:

 натхнення, нестандартних педагогічних ідей, багатства емоцій та чудових результатів взаємодії з дітьми, їхніми батьками, педагогічною спільнотою, любити свою професію і бути впевненою у її величчі.

1. У день подання заяви про випадок булінгу видається наказ по закладу освіти про проведення розслідування із визначенням уповноважених осіб.
2. Створюється комісія з розгляду випадків булінгу (цькування) (далі – Комісія) зі складу педагогічних працівників (у тому числі практичний психолог), батьків постраждалого та булера, керівника закладу освіти та скликається засідання.
3. Комісія протягом 10 днів проводить розслідування та приймає відповідне рішення:

– якщо Комісія визнає, що це був булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять системний характер, про це повідомляються уповноважені підрозділи органів Національної поліції України (ювенальна превенція) та Служба у справах дітей;

– якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг (цькування), а постраждалий не згоден з цим, то він може одразу звернутися до органів Національної поліції України із заявою.

4. Рішення Комісії реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів усіх членів Комісії.
5. Кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), за наявності — спостерігачі зобов’язані виконувати рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти.
6. Особи, які за результатами розслідування є причетними до булінгу, несуть відповідальність відповідно до частини другої статті 13 (вчинення правопорушень за статтею 173-4 ) Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 51, ст. 1122).

Стаття 173-4. Булінг (цькування) 

учасника освітнього процесу

 (Кодекс України про адміністративні

 правопорушення)

Булінг (цькування) тягне за собою накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин. 

Діяння, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягне за собою накладення штрафу від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин. 

Діяння, вчинене малолітніми або неповнолітніми особами віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин. 

Діяння, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, вчинене малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин. 

Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу тягне за собою накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку.

 Кодекс України про 

адміністративні правопорушення,

 ст. 1734

 Велику увагу приділяйте інтонаційній забарвленості мовлення.Малюки дуже реагують на тон голосу. Хоча вони ще не розуміють багато слів, але за тоном дорослого можуть зрозуміти чи він задово­лений, чи ні. При відповідній інтонації діти розуміють про який роз­мір предметами яку вдачу людини йдеться. Але з інтонаціями треба бути обережними. Від занадто театрального, дуже інтонаційно за­барвленого мовлення дорослих діти втомлюються, а тому мозок дає команду «вимикатися» і діти нічого вже не чують. Тож слід чер­гувати емоційне забарвлення зі спокійним, тихим мовленням.

    Якнайбільше розмовляйте з дітьми. Слід не просто давати вка­зівки, а розмовляти. Адже від мовлення, яке буде чути дитина, зале­жить обсяг її пасивного словника, який згодом стане активним. Якщо мама візьме за правило все пояснювати малюку, то він скоро звикне прислуховуватися до її мовлення. Скажімо, ви збираєтесь на прогулянку. Мова може бути приблизно та­ка: «Ми йдемо на вулицю. Там зараз прохолодно, тому що осінь. Тож треба тепло одягнутися. Зараз ми одягнемо теплі речі: штанці, светри, кофточку, шапочку. Нам буде тепло. Ми будемо гуляти та ди­витися на жовті листочки». Речення мають бути короткими, складати­ся переважно з іменників та дієслів. Поступово у мовлення слід вво­дити прикметники та займенники. Наприклад: «Подивись, штани червоні, а колготки сині», «Чиї це червоні штани? (Мої.) Чия червона шапка? (Моя.) Чий червоний светр? (Мій.)».

    Використовуйте малі віршовані форми. Вони допоможуть звер­нути увагу дитини на певні дії та досягти бажаних результатів під час різних режимних моментів. Вірші можна використати:

•  під час годування;

•  під час гігієнічних процедур у ванній кімнаті;

•  під час одягання (роздягання);

•  під час укладання спати тощо.

    Таких віршів є дуже багато, їх можна підібрати на свій смак. Звіс­но, дуже добре, коли мама знає напам’ять і доцільно викорис­товує малі віршовані форми, але їх спеціально вчити не обов’язково. Вірші можна надрукувати і розмістити по всій кімнаті у зручних для батьків місцях.Дуже важливо правильно підбирати і використовувати твори. Вірш має бути невеликим, складатися переважно із іменників та діє­слів. Під час проведення рухливих ігор, ігор-забавлянок використову­ють більш ритмічні вірші з чіткими фразами, а перед сном, прийомом їжі, на прогулянці — більш спокійніші, з розміреним ритмом.

    Активізуйте мовлення дітей. Для цього можна скористатися різними прийомами, зокрема дуже ефективним є прийом спільного декламування знайомого вірша, коли дитина промовляє останнє сло­во кожного рядка, наприклад:

Їхав лис через … (ліс), Лисенятам капці… (віз).

Щоб соснові… (шишки) Не кололи… (ніжки).

    Продовжити роботу з віршем можна, використавши ілюстра­ції до нього. Слід показати картинку з зображенням лиса, яка дасть змогу активізувати мовлення малюкай за допомогою запитань. Скажімо так: «Їхав лис через ліс. Подивись — це лис. Лис рудий. Скажи, Петрику, рудий». (Рудий.) «Ще лис хитрий. Який лис?» (Хитрий.)

    Потім показати кар­тинку з зображенням лі­су. При цьому мовлення батьків може бути таким: «Це — ліс. У лісі росте багато дерев. Дере­ва бувають великі (мож­на руки підняти вгору, потягнутися), а бувають маленькі (можна присіс­ти, руки опустити додо­лу). Які бувають дерева?» (Великі, маленькі.) Покажіть на картинці велике дерево: «Скажи, Оленко, яке це дерево?» (Велике.) Покажіть — маленьке: «А це яке дерево?» (Маленьке.)

    Якщо є можливість, варто показати дитині справжню шишку, заохочуючи її до дій та мовлення: «Це шишка. Доторкнися до неї. Шишка колеться?» (Ко­леться. ) «Вона колюча. Яка шишка?» (Колюча.) «А якщо стати на шишку босою ніжкою, то буде боляче?» (Так. Буде боляче.) «Тож лис купив лисенятам капці, щоб шишки не кололи ніжки. Шишка вирос­ла на високому дереві, яке називається сосна. (Слід показати зобра­ження сосни на картинці.) Як називається дерево?» (Со­сна.) «Ця шишка виросла на сосні, тому її називають соснова. То яка це шишка?» (Соснова.) «Правильно, соснова шишка».

    Нагадаємо, що речення повинні бути короткими. Якщо введено нове слово, наприклад «сосна», треба вживати його у кожному ре­ченні, не замінюючи на слова «у ньому», «на ньому». Так потрібно відпрацьовувати кожен вірш.

Увага! Слід пам’ятати, щоб слово з пасивного словника пере­йшло в активний, дитина має промовити його багато разів у різних ситуаціях, будь-то гра чи режимні моменти. Однак не треба переобтяжувати дитину великою кількістю слів. Якщо від дитини вимагати вимовляти занадто багато складних, дов­гих слів, результат може бути сумним — заїкання.

    Широко використовуйте вправи для пальчиків. Це дуже важ­ливо для розвитку мовлення. Тут вам стануть у пригоді ігри-забавлянки, як-от: «Сорока-ворона», «Ладки-ладусі», «Іде коза рогата», «Оцей пальчик», «Пальчику, пальчику, де ти був?». Адже діти дуже люблять дії з мовним супроводом. Корисні й ігри, у які можна грати з підгрупою дітей.

Наприклад, гра-імітація «Два півники»:

Два півники, два півники

Горох молотили, (Імітація рухів молотьби ціпком)

Дві курочки-чубарочкиДо млина носили. (Імітація несіння мішка на плечах)

Цап меле, цап меле, (Колові рухи руками)

Коза насипає, (Імітація рухів насипання)

А маленьке козеняткоНа скрипочці грає. (Імітація гри на скрипці).

Через деякий час дитина почне повторювати вірш разом з мамою.

* Створіть дитині затишну і безпечну пси­хологічну базу для її пошуків, до якої вона могла б повертатися, якщо буде налякана власними відкриттями.

* Підтримуйте схильність дитини до твор­чості та співчувайте невдачам.

* Уникайте несхвальних оцінювань її творчих ідей.

* Будьте терпимими до дивних ідей, по­важайте допитливість, запитання та ідеї дитини.

* Намагайтеся відповідати на всі запитання, навіть якщо вони видають­ся дикими і абсурдними. Пояснюйте, що на багато її запитань не завжди можна від­повісти однозначно. Для цього потрібні час, терплячість. Дитина повинна навчи­тися жити в інтелектуальній напрузі.

* Давайте дошкільняті можливість залиша­тися на самоті, дайте змогу, якщо він того хоче, самому займатися своїми справами. Надлишок опіки може пригальмувати його творчість. Бажання і мета дітей належать їм самим, а батьківську допомогу вони можуть інколи сприймати як «пору­шення кордонів» особистості.

* Допомагайте дитині вчитися будувати її систему цінностей, не обов’язково за­сновану на її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з ін­шими ідеями та їх носіями. Отже, її саму цінуватимуть інші.

* Допомагайте дитині у задоволенні основ­них людських потреб (почуття безпеки, любові, поваги до себе й оточуючих), оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, менше здатна до­сягти висот самовиразу.

* Виявляйте симпатію до її перших незграб­них спроб висловлювати свої ідеї слова­ми і робити їх у такий спосіб зрозумілими оточуючим.

* Знаходьте слова підтримки для нових творчих починань дитини, уникайте кри­тики перших спроб — якими б невдалими вони не були. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить.

* Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом» і часом покладатися в пі­знанні на ризик та інтуїцію; найвірогідні­ше, саме це допоможе їй зробити справжнє відкриття.

* Підтримуйте необхідну для творчості ат­мосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення, зменшити соці­альні тертя і подолати негативну реакцію однолітків. Надання більших можливо­стей для конструктивної творчості сприяє зменшенню проявів деструктивної пове­дінки. Дитина, позбавлена позитивного творчого виходу, може спрямувати свою творчу енергію у небажаному напряму.

Діти — це наша радість, щастя й надія, це наше майбутнє. Кожен із нас мріє виростити свою дитину здоровою та інтелектуально розвиненою, виховати доброзичливого та цікавого співрозмовника з багатим словниковим запасом і чітким правильним мовленням.Слід пам’ятати, що мовлення у дитини формується поступово, разом із її зростанням і розвитком. І з самого раннього віку, привчаючи дитину слідкувати очима за предметами, слухати голос оточуючих, ми сприяємо її мовленнєвому розвитку. Крок за кроком у малюка формується чуття мови — він засвоює певні закони грамоти, будує різноманітні за конструкцією речення, пов’язуючи слова в них за відповідними граматичними правилами.Оволодіння мовленням — складний, багатосторонній психічний процес. Його поява і подальший розвиток залежить від багатьох факторів. Формування мовлення розпочинається лише тоді, коли головний мозок, слух, артикуляційний апарат дитини досягнуть певного рівня розвитку. Це в значній мірі залежить від оточуючого середовища.Своєчасне оволодіння правильним чистим мовленням має велике значення для формування повноцінної особистості. Людина з добре розвиненим мовленням легко вступає в спілкування, може зрозуміло висловити свої думки чи бажання, домовлятися з партнерами про спільну діяльність, чітко запитувати та відповідати тощо. І навпаки, незрозуміле мовлення значно ускладнює взаємини з оточуючими людьми й часто накладає відбиток на характер людини в майбутньому.

Правильно розвинуте мовлення є одним із основних показників готовності дитини до успішного навчання в школі. Недоліки ж мовлення можуть призвести до неуспішності в навчанні та викликати невпевненість дитини в своїх силах.

Отже, виховання правильного мовлення в дітей є актуальним на сьогоднішній день завданням нашого суспільства, зокрема вчителів, вихователів, логопедів та особливо батьків.

Своєчасна логопедична допомога дітям із мовленнєвими вадами є однією з передумов їх успішного навчання в школі. Мета логопедичних занять полягає в подоланні неправильних мовних і слухових навичок та у вихованні чіткого, виразного мовлення.

Щоб корекційна робота була ефективною, необхідна співпраця батьків із логопедом. Адже батьки також можуть проводити роботу з усунення вад звуковимови і фонематичного сприймання при наявності консультації логопеда.Словник кожної людини поділяється на пасивний та активний. Активний словник охоплює слова, які мовець не тільки розуміє, а й повсякденно використовує. Кількість слів в активному словнику людини визначає багатство і культуру її мови. Пасивний словник -це слова, які мовець розуміє, але не завжди вживає. Пасивний словник завжди більший за активний.

Активний словник малюка постійно збільшується. Кількість слів, якою користуються діти насамперед залежить від віку, а також від рівня розвитку дитини. За норму вважаються наступні показники:

• 3 роки – 1000 слів;
• 4 роки – 1540 слів;
• 4,5 роки – 1870 слів;
• 5 років – 2072 слова;
• 5,5 років – 2289 слів;
• 6 років – 2589 слів;
• 7 років – 3500 -4000 слів.

Мова дорослих має бути прикладом для наслідування. Якщо дитина повсякчас чутиме чітку, правильну мову, то завдяки наслідуванню вона стане для неї звичною і захистить від недоліків у мовленні

У дитини, як і в дорослих, не завжди все добре виходить. Тож часом ви нарікаєте на відмову її від подальших занять. Не опускайте руки! Не виказуйте негативних емоцій: роздратування, глузування.

Нехай ваші заняття з дитиною перейдуть у мовні ігри та забави. Гра містить у собі частку емоційного піднесення, яке зростає завдяки наявності в ній елементів несподіванки та змагання. Емоційне насичення надає іграм привабливості.

Вибирайте час коли дитина перебуває у доброму настрої. Добираючи ігри, враховуйте темперамент дитини. Не фіксуйте увагу малюка на тому, що не виходить. Підбадьорте і, щоб “розрядити ситуацію”, ненав´язливо поверніть до більш простого, вже відпрацьованого матеріалу, ніби нагадавши, що колись у неї це також не виходило.

Заняття проводьте 2-3 рази на тиждень, а якщо дитина ще погано розмовляє – то й частіше. Тривалість мовного заняття: з дітьми 2-3 років – 10 хв; з дітьми 4-5 років – 15-20 хв; з дітьми 6-7 років – 25-30 хв.

Заняття – гру можна провести в місці відпочинку, на природі, йдучи до дитячого садка тощо.

Ігри, які легкі у проведенні, доступні та корисні не тільки для формування мовлення вашої дитини, а й для розвитку її зорового сприймання, уваги, пам’яті та мислення.

• “Наведи порядок”

Візьміть 3-5 карток з 2-3 лексичних тем (наприклад, “Овочі” — огірок, помідор, морква; “Фрукти” — яблуко, груша, слива), перемішайте їх. Дитина повинна розкласти картки на 2 купки. Аналогічно можна організувати гру в лото, під час якої дитина розкладає предметні картинки під сюжетними малюнками (наприклад, овочі — город, фру ти — сад, звірі — ліс).

• “Що зайве?”

Візьміть по 4-5 карток двох лексичних тем (наприклад, “Звірі”, “Свійські тварини”), викладіть в ряд 4-5 малюнків, один з яких — з іншої лексичної групи (наприклад: вовк, заєць, корова, лисичка Дитина має визначити, який малюнок зайвий і аргументувати свій вибір.

• “День-ніч”

Розкладіть в ряд 4-6 малюнків однієї чи кількох лексичних тем, ознайомте дитину з правилами гри. Коли ви скажете “ніч”, дитина заплющує очі; почувши слово “день”, розплющує їх та виконує завдання.

Дитина має запам’ятати наявні малюнки, потім назвати, якого із зображених предметів не стало (наприклад: стілець, шафа, ліжко, стіл; не стало шафи).

Дитина має запам’ятати зображення та їх розташування, потім розкласти малюнки так, як вони лежали раніше.

• “Знайди відгадку”

Заздалегідь доберіть малюнки та розкладіть їх перед дитиною в ряд.

Назвіть ряд ознак певного предмета. Дитина знаходить відгадку серед малюнків (наприклад круглий великий, гумовий, легкий… м’яч).

Назвіть ряд дій. Дитина знаходить відгадку (наприклад: шумить, сигналить, їде, везе, мчить., машина).

Гру можна провести без використання малюнків, враховуючи особистий досвід дитини (соковите,, рум’яне, смачне, солодке, стигле… яблуко).

Дитина самостійно добирає ознаки (дії) до предмета, а ви відгадуєте.

• “Що до чого?”

Дорослий заздалегідь добирає малюнки, які можна об’єднати в пари за певною ознакою (родо- видова приналежність, колір, форма, величина, призначення і т. п.).

Дитина уважно розглядає запропоновані малюнки, відкладає їх парами, аргументує свій вибір (наприклад: ялинка — береза (це дерева), сукня — светр (це одяг), шафа — стіл (це меблі)).

Дорослий називає слово, а дитина знаходить серед запропонованих пару (повітряна кулька — кавун (ці предмети круглі)).

Гра проводиться без використання малюнків, враховуючи особистий досвід дитини (огірок – листок (ці предмети зеленого кольору)).

• “Ланцюжок”

Доберіть предметні малюнки: кіт, курка, морква, сукня, білка; складіть купкою. Почергово показуючи малюнки, ви називаєте слова: миша, яйце, заєць, дівчинка, горіх. Дитина, встановивши зв’язки Між малюнком та словом, має запам’ятати почуте. Ви мовчки почергово демонструєте малюнки. Дитина називає відповідні асоціативні слова (кіт — миша, курка — яйце, морква — заєць, сукня — дівчинка, білка — горіх).

Отже, шановні батьки, від вас залежить майбутнє ваших дітей. Ви маєте набратися терпіння, зацікавити дитину і, таким чином, включити її у цілеспрямовану роботу.

Тільки у співпраці з дитиною ви зможете досягти бажаного: навчити відрізняти правильну звуковимову від дефектної, сформувати навички самоконтролю за власним мовленням, збагатити словниковий запас, удосконалити зв´язне мовлення, розвинути увагу, пам´ять, інтелект, підготуєте до успішного навчання у школі.

Сподіваємось, що запропоновані методичні поради допоможуть вам у творчому пошуку і зроблять роботу більш цікавою та продуктивною, а заняття з використанням поданого матеріалу принесуть вам і вашій дитині цікаві та корисні моменти спілкування.

Стрес – це реакція організму на роздратування, де подразником є ситуація. Переважна більшість дітей у сучасному суспільстві знаходиться під впливом стресу, оскільки посилюється психічна діяльність дитини у  зв’язку з необхідністю засвоєння і переробки великого обсягу інформації (інформаційний стрес). Виникає перенапруження фізіологічних систем організму під впливом емоційних чинників (емоційний стрес).

У невеликих кількостях стрес може бути «позитивним». Але надмірний стрес –«токсичний» і може вплинути на поведінку дитини, її працездатність, здоров’я, взаємовідносини з оточуючими і у родині.

Причини стресу у дитини:

• патологічні спадкові фактори;
• особливості особистості;
• вік (юнацький, пізній);
• особливі періоди життя;
• тяжкі «удари долі» (смерть чи розлучення);
• негативні потрясіння;
• стихійні лиха;
• нездатність чи втрата довірливих взаємовідносин зі своїм близьким оточенням;
• низький рівень чи відсутність соціальної підтримки;
• фізичні та емоційні перенапруження під час навчання;
• великі зміни в сім’ї (розлучення, переїзд або навіть народження нового члена сім’ї);
• надмірно щільний графік (навчання, зайняття спортом, відвідування гуртків тощо) і невеликій перепочинку між різними видами зайнятості.
• психологічний тиск на самого себе (людина-«приклад» у всьому і боязнь робити помилки);
• шкільний стрес (страх покарання та отримання незадовільної оцінки, нездатність засвоїти шкільний матеріал, перевтома під час учбових занять);

Дослідження показують, що негативний вплив стресу є більш глибоким на дітей, які молодші 10 років. За даними Американської психологічної асоціації, близько 20% дітей повідомляють про те, що вони відчувають сильну тривогу і напруження, але на жаль, тільки 3% батьків можуть оцінити наявність стресу у своєї дитини.

Діти по-різному реагують на стрес залежно від індивідуальних якостей і навичок управління собою. Школярі молодших класів не зможуть повною мірою пояснити свої почуття, в той час як дорослі діти можуть точно сказати, що їх турбує і чому (хоча важливим фактором залишається те, що вони зазвичай не будуть ділитися цією інформацією з батьками).

У дітей стрес може проявлятися через зміни в поведінці. Загальні зміни можуть включати дратівливість або примхливість, плач, пітливість долонь, втечі, агресивні або захисні сплески, погойдування, відмова від діяльності, яка раніше приносила їм задоволення, постійний вираз занепокоєння, скарги на школу більше ніж зазвичай, демонстрація несподіваних переляканих реакцій, занадто велика або занадто мала прихильність до батьків або вчителя, нервово-рухова поведінка (наприклад, закручування або розтягнення волосся, жування і смоктання, кусання шкіри та нігтів).

Експерти припускають, що діти можуть реагувати на стрес більш глобально через депресію, апатію і уникнення, нав’язливі стани, надмірну сором’язливість, надмірну увага, надмірне занепокоєння, «замерзання» в соціальних ситуаціях, нав’язливим інтересом до предметів, рутини, їжі і постійного занепокоєнням про те, «що буде далі»; надмірним чіпляння.

Оскільки діти часто не знайомі зі словом «стрес» і його значенням, вони можуть висловлювати почуття стресу за допомогою інших слів. Діти і підлітки також можуть виражати почуття стресу, кажучи негативні речі про себе, про інших або про навколишній світ (наприклад, «я нікому не подобаюся», «я тупий», «немає нічого веселого»). Для батьків важливо вислухати ці слова і заяви і спробувати з’ясувати, чому ваша дитина або підліток говорить їх, і визначити джерело стресу.

Хоча для підлітків проводити більше часу з однолітками і довіряти їм – це нормальна частина дорослішання, проте відсторонення від батьків, відмова від давніх дружніх відносин і з новими однолітками або надмірна ворожість по відношенню до членів сім’ї, може вказувати на те, що підліток відчуває значний стрес. Хоча негативна поведінка не завжди пов’язана з надмірним стресом, але негативні зміни в поведінці майже завжди є чіткою ознакою того, що щось не так і тому дорослі мають звернути на це увагу.

Стрес також може проявлятись у вигляді фізичних симптомів, таких як болі в животі, головний біль і нудота. Якщо дитина скаржиться на частий біль в животі, головний біль, або якщо ці скарги посилюються в певних ситуаціях (наприклад, перед великим тестом), знайте, що дитина ймовірно переживає сильний стрес. Сучасні психологи стверджують, що тривалі фізичні та психічні навантаження, що перевищують норми, призводять до порушення функціонування окремих органів та серйозних психосоматичних розладів у дітей.

Можливі наступні порушення в організмі дитини, викликані або посилені стресом: гіпертонія, серцево-судинні розлади, цукровий діабет, мігрень, головний біль, хвороби органів дихання, язви, проблеми з диханням.

Стрес погіршує роботу серцево-судинної системи, сприяє порушенню серцевого ритму як правило підвищує артеріальний тиск та рівень холестирину в крові. Все це провокує додаткові порушення в роботі серця і сприяє згущенню крові. Стрес порушує роботу шлунково-кишкового тракту і тим самим погіршує травлення. Шлунок продукує не достатню кількість соляної кислоти, що може призвести до запорів, діареї, скупченням газів, здуттю живота та іншими проблемами.

Згідно з даними дослідників, серед дітей, які не адаптувалися до умов школи, у 95% спостерігаються психічні розлади.

Крім фізичних виділяють також психологічні ознаки стресу.  Американська академія дитячої та підліткової психології виділяє наступні ознаки того, що дитина потребує допомоги психіатра, психолога або терапевта.

Для молодшого шкільного віку:

– помітне погіршення шкільної успішності;

– збільшення часу занять при зниженні результатів;

– виражене засмучення або хвилювання: небажання іти до школи, йти спати або приймати участь в спільних заняттях;

– постійні нічні кошмари;

– провокаційна поведінка: неслухняність непокора дорослим, агресія (довше одного місяця);

– часті спалахи роздратування.

Для дітей середнього та старшого шкільного віку:

– зміни в шкільній успішності;

– вживання алкоголю або наркотиків;

– зміни в режимі сну або харчування;

– часті скарги на фізичний стан;

– одержимість питанням своєї ваги: невиправданий страх ожиріння;

– часті прояви агресії або жорстокості.

Також можливі зміни що впливають на особисті якості людини що пережила психологічну травму. В такому випадку під травмованою особистістю матимемо на увазі таку особистість, яка не просто сформувалась під впливом травматичного стресу коли-небудь пережитого, але яка стала вважати позитивними патологічні зміни які відбулися з нею, також знаходити певну психологічну корись в цьому, іноді навіть цим пишатись.

ЯК ВИ МОЖЕТЕ ДОПОМОГТИ СВОЇМ ДІТЯМ ВПОРАТИСЯ ЗІ СТРЕСОМ

Поговоріть зі своїми дітьми

Перший крок до допомогти своїм дітям – це зрозуміти, що їх турбує, і підтримати їх. Таким чином, ви можете боротися зі стресом у джерела його витоку. Наприклад, хоча 30% дітей стурбовані фінансовими труднощами сім’ї, тільки 18% батьків вважають, що це є джерелом стресу для їхної дитини. Якщо ви бачите, що дитина турбують грошові питання, поговоріть з ними про свої фінанси. Ви можете навіть допомогти їм налаштувати власний банківський рахунок і бюджет, щоб вони відчували себе впевненіше. Більш того, таке спілкування з вашими дітьми показує, що з вами можна поговорити і довіряти вам.

Грайте зі своїми дітьми

У наші дні діти проводять все менше часу за грою. Брак фізичних вправ призводить до більш високого рівня ожиріння й інших станів здоров’я, впливає на когнітивні здібності, увагу, навички вирішення проблем і загальну успішність.

Найбільшими стресорами вашої дитини під час навчання є домашня робота і оцінки. Якщо вони не можуть зосередитися в класі, це тільки збільшить стрес. Фізичні вправи на свіжому повітрі природним чином знімають стрес, випускаючи гормони гарного самопочуття, названі ендорфінами. Діти, які більше тренуються, як правило, їдять краще, більш продуктивні в класі.

Тому, вийдіть на вулицю і грайте зі своїми дітьми. Йдіть в парк. Вирушайте в похід. Грайте в футбол. Як додатковий бонус ви зміцните свої відносини з ними, що також сприятиме зниженню стресу.

Запишіть своїх дітей на уроки музики

Музика має сильний зв’язок з нашими емоціями. Відтворення і створення музики діє як ліки, які можуть допомогти знизити кров’яний тиск і зменшити частоту серцевих скорочень, щоб зменшити стрес, депресію і занепокоєння.

Заняття музикою з юних років вчать дітей, як слухати певні звуки, які можуть допомогти їм з промовою, мовою і читанням. Таким чином, запис ваших дітей на уроки музики не просто хороша ідея для зняття стресу, це також сприяє всебічному розвитку.

Ви можете використовувати цю концепцію в декількох аспектах життя, навіть за межами класної кімнати. Слухайте музику, прибираючи або ж допомогаючи з домашнім завданням, або відвідуйте концерти зі своїми дітьми.

Заохочуйте сон

У наші дні дедалі менше дітей висипаються. Частково ця тенденція пов’язана зі збільшенням екранного часу. 40% дітей мають телевізор або iPad в своїй спальні, а 57% не мають регулярного сну. Це призводить до того, що 60% дітей недосипають. Дослідження показують, що це може дуже вплинути на збільшення дратівливості та стресу.

Норма сну залежить від віку вашої дитини. Малюки повинні спати від 11 до 14 годин на добу, дошкільнята – від 10 до 13 годин, а діти шкільного віку – від 9 до 11 годин на добу. Підлітки повинні спати не менше 8-10 годин щоночі. Переконайтеся, що ваші діти сплять за розкладом і розуміють важливість сну. Діти не застраховані від стресу, але ви можете допомогти впоратися з ним. Спробуйте ці прості поради, щоб побороти дитячий стрес усією сім’єю. Сімейна вечеря або вечір сімейного кіно може допомогти зняти стрес або запобігти стресу.

Будьте зразком для наслідування. Дитина дивиться на вас як на зразок здорової поведінки. Робіть все можливе, щоб тримати свій власний стрес під контролем і управляти ним здоровим способом. Будьте уважні, які телевізійні програми, книги та ігри дивляться, читають і грають маленькі діти. Новинні передачі і жорстокі шоу або ігри можуть викликати страх і занепокоєння. Тримайте вашу дитини в курсі очікуваних змін, таких як робота або переїзд.

Вчіться слухати. Слухайте свою дитину, не критикуючи її і не намагаючись вирішити проблему одразу. Замість цього працюйте зі своєю дитиною, щоб допомогти їй зрозуміти і вирішити те, що її засмучує. Створіть почуття власної гідності дитини. Використовуйте підтримку і прихильність. Використовуйте похвалу, а не покарання. Постарайтеся залучити вашу дитину в діяльність, в якій він може досягти успіху.

Надайте дитині можливість робити свій вибір самій і мати певний самоконтроль у своєму житті. Чим більше ваша дитина відчуває, що вона сама контролює ситуацію, тим краще буде його реакція на стрес. Розпізнайте ознаки невирішеного стресу у вашої дитини. Зверніться по допомогу чи пораду до лікаря, консультанта або терапевта, якщо ознаки стресу не зменшуються або не зникають.

КОЛИ ЗВЕРТАТИСЬ ДО ЛІКАРЯ

Поговоріть з вашим сімейним лікарем, якщо ваша дитина:

• стає замкнутою, більш нещасною або пригніченою;
• є проблеми в школі чи спілкування з друзями або родиною;
• не в змозі контролювати свою поведінку або гнів.

Наші діти повинні рости розумними і красивими, всебічно розвиненими. Тому завдання правильного виховання висить на наших плечах – плечах батьків. І не варто відмовлятися від правильного і раціонального виховання дітей, або перекладати цю роботу на бабусь-дідусів, вихователів у дитячому садку або няню.У трирічному віці дитина – вже маленька особистість. У неї є свій характер, інтереси, бажання, свої принципи, які вона відстоює. І якщо раніше малюк підстроювався під нас, то тепер ми повинні підлаштовуватися під нього. Він вже не так сильно нам наслідує, швидше, у
нього є своя думка, і він вважає її правильною.

         Коли в сім’ї підростає дитина, завжди постає питання про її правильне виховання та розвиток. У трирічному віці потрібно продовжувати поповнювати і розвивати словниковий запас дитини. Як це робити? Наприклад, ви йдете по парку з дитиною. Розкажіть їй, які дерева, кущі, квіти там ростуть, хто за ними доглядає, які квіти ростуть вдома або в інших країнах.

         Гуляючи містом, розповідайте все, що цікавить ваше чадо. Увагу звертайте на все навколо і схиляйте дитину до діалогу – це розвиває її мову. Також ви, таким чином, знайомите дитину з навколишнім світом. А це важливо. Ви повинні показувати всілякі картинки або енциклопедії з тваринами, рослинами. Варто показувати і розповідати, де яка тварина живе, що вона їсть, які у неї дитинчата. Відмінна альтернатива – це зоопарк.
         Існує думка, що чим більше розвинена дитина фізично, тим вищий її інтелект. Тому робіть вранці зарядку, намагайтеся більше рухатися, займатися спортом. Привчайте дитину з раннього дитинства до активного відпочинку на природі і рухливих ігор. Свіже повітря і рух сприяють тому, що дитина буде краще і міцніше спати, краще їсти, а значить, вона буде здоровішою.
         Також потрібно розвивати практичні навички. Наприклад, якщо ви поливаєте квіти, зацікавте дитину. Нехай вона допоможе вам зробити нескладну роботу – це може бути витирання пилу або розпилення води на рослини.
         Варто також грати в рольові ігри. Це гра в лікаря і пацієнта, в доньки-матері, нехай дитина відчуває себе старшою над кимось, що вона теж може когось чомусь навчити, про когось піклуватися. Адже і вона хоче відчути себе дорослою.

         Необхідно розвивати і творчі здібності у дитини. Це малювання, як олівцями, фломастерами, так і фарбами. Можна також розмальовувати розмальовки, як паперові, так і онлайн. Кличте дитину малювати разом. Зображувати можете що завгодно: квітку з пелюстками, сонечко з променями. Ви можете намалювати сонечко, а дитина – промені.

Навчайте малюка і іншим видам творчості: аплікації, ліпленню. Грайте пальчиками – так ви розвиваєте дрібну моторику. Пальчиками можна також малювати. Виходять оригінальні та унікальні малюнки, які можна подарувати бабусі, дідусеві  або залишити напам’ять.

Матеріали

про перебіг обласного

фестивалю – огляду фахової майстерності педагогів закладів

дошкільної освіти «Світ дошкілля»

у номінації:

«Інноваційний світ дошкілля» —

 практика використання сучасних технологій в освітньому процесі

 закладу дошкільної освіти»

Світ дошкілля 2021

Працівники та батьки вихованців дошкільного закладу  долучилися до благодійної акції «Серце до серця» . Було зібрано та перераховано кошти в сумі — 2003,00 грн. на придбання медичного обладнання Сумської області. 

Чек

Згідно річного плану роботи був проведений з 22.03.2021 – 26.03.2021 Тиждень правових знань «Свої права ти друже знай, їх цінуй і захищай»,  з метою підвищення рівня правової освіти дітей та педагогів у дошкільному навчальному закладі (ясла – садок) «Сонечко». Для цього було розроблено та проведено ряд заходів.

В Охтирському дошкільному навчальному закладі (ясла-садок) «Сонечко»Охтирської міської ради Сумської області 25.02.2021 р. відбувся звіт «Я –атестуюсь». Вивчення системи роботи атестуючих педагогів та аналіз атестаційних матеріалів показав вдосконалення кваліфікації та професійної майстерності педагогів, створення сприятливих умов для росту їх творчості, використання ними ефективних методів і форм роботи з дітьми. На належному організаційно – методичному рівні відбулася презентація досвіду роботи педагогів, виставка атестаційних матеріалів, що засвідчило професійний ріст та творчий пошук шляхів удосконалення роботи з дітьми.

Хто, окрім вихователя та батьків, навчить дошкільників розрізняти добро та зло, чинити по совісті, співчувати? Путівником дошкільників у світі моральних якостей і добрих вчинків може стати лялька. У вмілих руках вихователя ця улюблена дитяча іграшка є інструментом, через який ненав’язливо виховувати в дітей різні моральні якості, як – от доброта, чуйність, щедрість. Як же використовувати ляльку – «морального путівника»?

Моральне виховання – це двохстороння взаємодія дорослого й дитини. Основою такої взаємодії мають бути суб’єктивні взаємини. Та з огляду на різні об’єктивні й суб’єктивні чинники, у такий спосіб взаємодії не завжди вдається досягнути освітньої мети. Тому у виховний процес вводять умовного персонажа, який для дітей стає авторитетним і близьким, до порад якого вони дослухаються.

Функцію умовного персонажа виконує іграшка як головний атрибут життя дитини дошкільного віку.

Це може бути будь – яка іграшка. Головне – щоб її любили діти й визнавали як авторитетну. Отже, з метою морального виховання можна використовувати різні іграшкові образи. Та звісно, вони мають бути сучасними й відповідати інтересам дітей. Можливо, комусь із дошкільників найліпшим другом стане казковий чи мультиплікаційний персонаж.

Методичні рекомендаці ї щодо використання

Функцію умовного персонажа має виконувати лялька. Називаємо таку ляльку «моральним путівником». Кожна лялька символізує певний моральний прояв – моральні почуття й емоції, моральне осмислення, моральний вибір, моральні дії, моральну поведінку, моральні цінності, моральні знання,моральні вчинки тощо.

Із переходом до наступної вікової групи діти не лише знайомляться з новими ляльками, а й продовжують зустрічатися з уже знайомими. Спорідненість дітей із лялькою обумовлюють їхні вікові особливості й можливості морального розвитку, адже лялька для дошкільника є головною іграшкою.

Вихователь є, так би мовити, посередником між ляльками й дітьми і виконує роль «технічного» помічника. Зокрема, «озвучує» цих чарівних персонажів, а також узагальнено передає їм висловлювання дітей.

Ляльки як «моральні путівники» передусім мають бути реалістичними, схожими на дошкільників. Їм надаються українські імена. Риси обличчя ляльок мають бути виразними й привабливими, вбрання – різної кольорової гами й відповідне до пори року.

Використовуються ляльки із руховими частинами тіла. Так вона зможе «сісти», «прийшовши» до дітей у групу. Ляльки повинні бути приємні на дотик, адже дітям іноді хочеться їх обняти, пригорнутися.

Ляльки не перебувають у груповій кімнаті постійно, оскільки їх місія – систематично приходити до дітей. Частота візитів регулюється залежно від мети, яку прагнуть реалізувати, і виховної ситуації морального змісту.

Лялька «приходить» до дітей у групу 1 – 2 рази на тиждень. Однак якщо з кимось із дошкільників трапиться якась морально неприємна пригода, то лялька «відвідує» дітей негайно.

Лялька наділяється «чарівністю»: вона «знає» про все, що відбувається з дітьми, «бачить», як «живе» група. На допомогу їй використовуються сучасні технічні засоби, з якими обізнані діти. За їх допомогою ляльки «довідуються» про життєві ситуації, у які потрапляють діти.

Принципи використання

Основними принципами використання ляльок під час морального виховання:

• рівність у ставленні до дітей;
• емоційне реагування на поведінку;
• групове й індивідуальне спілкування;
• несподіваність візиту;
• сталість дій під час приходу;
• стимулювальний вплив;
• моральне наповнення;
• різноманітність форм контактування.

Рівність у ставленні до дітей. Ляльки люблять усіх дітей групи однаково. Вони є «путівниками» як для тих дітей, які вкрай рідко порушують встановлені моральні норми, так і для тих, хто робить це часто.

Емоційне реагування на поведінку. Ляльки радіють добрим справам і журяться через поведінку дітей, яка їх засмутила. При цьому позиція ляльок така: вони не сварять дітей, а наголошують, що  дуже занепокоїлися, оскільки хороша дитина (вказують, хто конкретно) скоїла недобрий учинок.

Групове й індивідуальне спілкування. Ляльки – «моральні путівники» комуні- кують як з усіма під час спільної діяльності, так і звертаються до конкретної дитини під час індивідуальних занять.

Несподіваність візиту. Ляльки можуть приносить дітям подарунки: нові ігри, книжки, атрибути для театральних чи сюжетно – рольових ігор, картки із зображеннями моральних ситуацій тощо.

Сталість дій під час приходу. Лялька обов’язково прослуховує «звіт» дітей про те, що з ними відбулося за час її відсутності. Це вона робить не тому, що не знає, адже вона «все бачить», а тому, що хоче почути, як про це розповідатимуть самі діти. Можливо, хтось поділиться «по секрету» сокровенним.

Розповіді про своє життя стимулюватимуть розвиток у дітей моральної самооцінки як одного з показників морального зростання.

Стимулювальний вплив. Ляльки заохочують дітей розповідати про моральну поведінку їхніх однолітків. Розмірковуючи, хто і що добре зробив, діти навчатимуться оцінювати інших. Якщо ж хтось із дітей розповідає про негідні дії своїх однолітків, то лялька висловлює сподівання, ще це трапилося випадково чи ненавмисно, й просить пригадати добрі  справи цієї дитини.

Під час кожного візиту лялька хвалить дітей за добрі справи, співчуває тим, із ким трапилася якась прикрість, обговорює з дітьми їхні вчинки тощо.

Моральне наповнення. Кожна  лялька є уособленням відповідного морального індикатора: вчинку, почуття, судження тощо. Вона має певне моральне наповнювання. Наприклад, лялька Наталочка уособлює моральні цінності, Тарасик – моральні вчинки.

Ляльки презентують дітям розповіді морального змісту про те, що сталося з іншими дітьми – з іншої групи, іншого дитячого садка тощо. Ці історії ґрунтуються на реальних фактах і моральних ситуаціях. У такому разі дітям легше зорієнтуватися й запропонувати варіанти розв’язання цих ситуацій.

Різноманітність форм контактування. Для спілкування дітей із ляльками використовуються різні форми контактування: листування, повідомлення із мобільного телефону чи планшета вихователя, ведення «блокнотів» добрих справ, які періодично «читають» ляльки,  відтворення реалій у малюнках, які вихователь «передає» лялькам.

Отже, лялька – «моральний путівник» стає для дітей другом. Вони починають довіряти їй свої таємниці, просять поради у складних ситуаціях, діляться досягненнями тощо. А лялька, своєю чергою, радіє їхнім успіхам, підказує, як чинити по совісті, та допомагає долати труднощі.

Що таке  дитячі страхи? «Мамо, я боюся йти в  туалет один», «Тато, не вимикай нічник, я боюся буки» і багато тощо. Давайте поговорим про те, що можуть означати ті чи інші страхи.

1. Страхи у дітей можна розділити на дві категорії: біологічні (природні) і соціальні. До біологічних страхів можна віднести, наприклад, страх власної смерті і смерті батьків, страх тварин, комах, висоти, води (глибини), крові, гучних різких звуків і так далі. Біологічні страхи засновані на інстинкт і самозбереження, з’являються в ранньому віці і працюють на виживання.

         Пізніше, приблизно до семи років, можуть з’явитися соціальні страхи. До них можна віднести, наприклад, страх оцінки (засудження, неприйняття, висміювання) і так далі. По суті, соціальні страхи також служать виживанню, але вже в суспільстві. Так що поділ це, звичайно, умовний.

2. Дитина росте в емоційному полі батьків, залежить від них. Від стабільності системи, в якій вона живе, залежить її життя. Якщо у дорослого можуть виникати страхи, наприклад, у зв’язку з економічною ситуацією в світі, то для дитини світ – це його сім’я і найближче оточення.

         До причин виникнення дитячих страхів можна віднести: навіювання з боку батьків; загрози (покарання); завищені очікування; реальна ситуація, що налякала дитину; фантазії і навіювання з боку інших дітей; конфлікти і сварки в родині; емоційний фон батьків; невроз (внутрішній конфлікт дитини); стиль виховання; недостатня фізична активність.

3. Іноді за агресивністю дитини може стояти саме страх. Адже еволюційно в нас закладені три варіанти реагування на загрозливу ситуацію: напад, втеча, завмирання. Кожній людині в більшій мірі притаманний якийсь із цих способів. Хтось найчастіше реагує сааме агресією, хтось завмирає (ціпеніє), хтось вважає за краще піти, уникнути. Спосіб реагування може залежати від особистих якостей, від тієї моделі поведінки, яку ми вже бачили, від самої ситуації, від фізичного стану.
4. Існує безліч методик, які допомагають справлятися зі страхами, але не існує однієї унікальної. Кожен дитячий страх має свої причини і може проявлятися по-різному. Тому в певному сенсі робота зі страхами творча. Можна шукати і придумувати, що підійде кожній конкретній дитині.
5. Страхи можуть трансформуватися і перетікати один в інший. Так може відбуватися, якщо справжня причина не встановлена ​​і не усунута. А зміни відбуваються тільки на поведінковому рівні. Так, наприклад, страх Баби Яги може трансформуватися в страх темряви.
6. Існує взаємозв’язок різних дитячих страхів з певним віком. Так, наприклад, у дітей до року страх можуть викликати гучні звуки, чужі люди, звірі, одягання (роздягання), зміна обстановки, відсутність своїх дорослих поруч.

1-3 роки: розлука з батьками, чужі люди, засипання, кошмари, зміни обстановки.

3-5 років: темрява, самотність, покинутість, казкові істоти, чудовиська.

5-7 років: страх смерті себе і батьків, травм, болю і так далі.

7. Якщо страх дитини лякає дорослого, дитина може переживати ще більше. Наприклад: «Я поганий, я налякав маму, тепер вона мене залишить».
8. Страх може мати комунікативну функцію.Тобто дитина таким чином повідомляє про щось. Дуже важливо зрозуміти, що таким чином дитина намагається повідомити і спробувати знайти новий спосіб комунікації. Наприклад, в ситуації розлучення батьків у дитини може виникнути страх залишатися одному будинку. Він ще не може сказати прямо про те, що він не бажає, щоб батьки розлучалися, він може навіть не в повній мірі розуміти, що сааме відбувається, але своїм страхом дитина намагається донести: «Я не хочу, щоб хтось із вас йшов. Я хочу, щоб ви були разом зі мною».
9. Також важливо помічати, не отримує чи дитина вторинну вигоду, тримаючись за свій страх. Якщо це так, постарайтеся зробити, щоб у дитини відпала необхідність зберігати свій страх. Наприклад, якщо дитині не вистачає уваги, він може почати боятися засинати один в ліжку. Коли батьки беруть його до себе, він чудово засинає. В результаті його страх йому необхідний, адже він забезпечує дитині те, чого йому так не вистачає – уваги.
10. Крім загально відомих методів роботи зі страхами – малюнків, казок, ігор, ліплення, дуже ефективно підключати гумор. У «Гаррі Поттера і в’язня Азкобана» є чудовий епізод, де учням потрібно було впоратися з Боггартом, який ховався в шафі. Боггарт набирає вигляду того, що найбільше лякає кожну конкретну людину. Для когось він був клоуном, для когось павуком, для інших – місяцем і так далі. Так ось, методом боротьби з Боггартом був гумор. Професор пропонував зробити свій страх безглуздим і смішним. На павуків надіти ролики, місяць в думках перетворити на повітряну кульку і так далі.

Кібербулінг або інтернет-мобінг – це сучасна форма агресії, яка має на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну від булінгу). «Зброєю» булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо. Особливо актуальною є проблема під час карантину.

Різновиди кібербулінгу

Використання особистої інформації – викрадення паролів від приватних сторінок, електронної пошти для подальших погроз чи розповсюдження спаму.

Анонімні погрози – анонім надсилає листи погрозливого змісту, особлива ознака – наявність ненормативної лексики та груба мова.

Телефонні дзвінки з мовчанням.

Переслідування – залякування досягається шляхом розсилки повідомлень на електронну пошту чи телефон.

Тролінг – розміщення провокаційних повідомлень в мережі для привернення уваги та збудження активності, що може спричинити конфлікт (флеймінг).

Хепі-слепінг (happyslapping) – насильство заради розваги. Яскрава особливість – звичка знімати насильство на камеру для подальшого розповсюдження в мережі.

Сексуальні посягання – педофіл, замаскувавшись під фейковим ім’ям чи прикинувшись другом батьків, може запросити дитину на зустріч чи вивідати в неї час та місце, коли вона буде сама.

Секстинг — це обмін власними фото/ відео/текстовими матеріалами інтимного характеру, із застосуванням сучасних засобів зв’язку.

Онлайн-грумінг — це побудова в мережі інтернет дорослим/групою дорослих осіб довірливих стосунків з дитиною (підлітком) з метою отримання її інтимних фото/відео та подальшим її шантажуванням про розповсюдження цих фото. Це робиться з метою отримання грошей, більш інтимних зображень чи навіть примушування до особистих зустрічей.

 Як виявити ознаки кібербулінгу:

• відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;
• розповсюдження (спам) відео та фото порнографічного характеру;
• троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);
• демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;
• створення груп ненависті до конкретної дитини;
• пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;
• провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу “Синій кит”);
• створення підробних сторінок у соц. мережах, викрадення даних для формування онлайн-клону;
• надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям);
• пропозиції до дітей надсилати їх особисті фотографії відвертого характеру та заклик до сексуальних розмов чи переписок за допомогою месенджерів.

 Пам’ятка для захисту від кібербулінгу

• Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру).
• Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті.
• Навчіть критично ставитися до інформації в інтернеті. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у старших.
• Розкажіть про правила поведінки в мережі.
• Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування інтернетом.

Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь. На це є декілька причин:

• страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;
• страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;
• страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;
• страх з’ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.

Як бачите, в основі всіх причин мовчання лежить страх за себе чи близьких. У свою чергу це є наслідком заниженої самооцінки.

Покарання за булінг і кібербулінг

• Булінг (цькування) неповнолітньої чи малолітньої особи — штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи від 20 до 40 годин.
• Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб — штраф від 1700 до 3400 грн або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.
• Якщо булінг (цькування) вчинить дитина у віці до 16 років — відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них будуть застосовані штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Для попередження випадків булінгу і кібербулінгу діє Національна дитяча «гаряча» лінія, у будні, з 12:00 по 16:00 за номером 0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних) та 116 111 (безкоштовно з мобільних).

ІНФОРМАЦІЯ

про підсумки проведення  оперативного вивчення

«Організація   сюжетно – рольових ігор»

у   ДНЗ «Сонечко»

 Відповідно до річного плану роботи  з 18   по  22 січня  2021  року  в дошкільному навчальному закладі  «Сонечко», пройшло оперативне  вивчення на  тему: « Організація сюжетно – рольових ігор» у групах середнього дошкільного віку 5 року життя, старшого дошкільного 6 року життя. Педагоги  склали   цікаві конспекти сюжетно – рольових ігор.

Вихователі  старшого дошкільного віку Дуніна Т.Б., Марущенко К.С. групи «Ромашка» підготували обладнання до гри: термінал, банкомат,  карточки, гроші.

 Ігрові ролі діти виконували: відвідувачі, менеджер, консультант.      Вихованці творчо обіграли сюжетно – рольову гру з економічного виховання «Банк»,  де    показали гарні знання про працю  та професію дорослих, їх посадові обов’язки в банку, знають які послуги банк пропонує: отримання пенсії, заробітної плати, оформлення кредита. Малята  вправно оперують словами: банкомат, термінал, кредитна карточка,  гроші, знають як  правильно ними користуватися.  Діти  цікаво, самостійно  розгортали ігровий сюжет, виконували  старанно свої ролі,   ввічливо спілкувалися під час гри.  Сюжетно – рольова гра пройшла на високий рівень.

Група старшого дошкільного віку 6 року життя «Сонечко» вихователь Мединцева Ю.В. з дітками показала сюжетно – рольову гру «Ательє». Вихователь підготовила обладнання до гри: кольоровий папір, лінійка, ножиці,  олівці,  гаманці, метр, касовий апарат, тканину різного виду, гроші.

Ігрові ролі дітей: приймальник, закрійник, швачка, замовник, праля, художник – модельєр, моделі.

Вихованці   показали гарні  знання про професії  дорослих та їх посадові обов’язки. Старанно виконували свої ролі під час гри. Сюжетно рольова – гра пройшла на високий рівень.

 Вихователь Колесник Л.О. старшого дошкільного віку 6 року життя групи «Калинка»,  показала разом з дітками сюжетно рольову – гру «Школа».

 Ігрові ролі дітей:   вчитель, медсестра,  кухар.

Вихованці  старанно виконували свої ролі  під час гри.  Сюжетно – рольова гра пройшла на високий рівень.

Вихователь Бабій Н.А.,  групи «Берізка» середнього дошкільного віку 5 року життя з дітками показали сюжетно – рольову гру «Поліклініка». Бабій Н.А. підготовила  ігровий матеріал:  іграшкові медичні інструменти, бинт, термометр,  бинт,  карточки хворих.

Ігрові ролі дітей:  сімейний лікар, медична сестра, пацієнти.

Діти вміло та творчо розвивали  сюжет гри, старанно виконували ігрові дії. У спілкуванні з учасниками гри виявляли повагу, співчуття. Сюжетно – рольова гра пройшла на високий рівень.

Нестеренко О.С. вихователь середнього дошкільного віку 5 року життя групи «Чебурашка»  з дітками показали  сюжетно – рольову  гру «Перукарня». Вихователь підготовила матеріал:  іграшковий  набор «Перукарня».

 Ігрові ролі дітей:  перукар, клієнт, манікюрниця, адміністратор.

Діти вміло відтворювали професійні дії перукаря, адміністратора, манікюрниці. Малята самостійно  обігравали свої ролі. Протягом гри  діти виявляли чуйність, ввічливість до своїх клієнтів. Сюжетно – рольова гра пройшла на високий рівень.

Отже, всі сюжетно – рольові ігри висвітлено на сайті закладу.           

https://www.facebook.com/100010825411680/videos/pcb.442154426932388/1324538467916988

https://www.facebook.com/100010825411680/videos/pcb.442154426932388/1324539664583535

https://www.facebook.com/100010825411680/videos/pcb.442154426932388/1324539911250177

https://www.facebook.com/100010825411680/videos/pcb.442154426932388/1324539007916934

https://www.facebook.com/100010825411680/videos/pcb.442154426932388/1324574637913371

Положення про внутрішню ситему забезпечення якості освіти

Положення про академічну доброченність

Причини порушень формування мовленнєвого розвитку дітей найрізноманітніші. На виникнення мовленнєвих порушень можуть впливати й соціальні умови та чинники, які сприяють або перешкоджають виникненню розладів мовлення.

     Мовленнєві порушення часто виникають як наслідок різних психічних травм (переляк, переживання через розлуку з родичами, тривала психотравмуюча ситуація в сім‘ї тощо). Це затримує розвиток мовлення, а у ряді випадків, особливо у разі гострих психічних травм, викликає у дитини психогенні мовленнєві розлади: мутизм, невротичне заїкання.

        Однією з причин порушення звуковимови у дітей може бути недостатня рухливість органів мовлення: язика, губ, щелеп та м’якого піднебіння. Порушення рухливості цих органів (малорухливість) тягне за собою нечітку, гугняву (із носовим відтінком), шепеляву, змазану вимову різних звуків. Тому, важливе місце на шляху розвитку правильного мовлення має займати артикуляційна гімнастика.

     Метою її є – вироблення правильних, повноцінних рухів і певних положень артикуляційних органів, необхідних для правильної вимови звуків та об’єднання простих рухів у складні.

   Починати цю роботу слід задовго до того, як дитина навчиться говорити. Для того, щоб розвинути рухливість органів артикуляційного апарату, укріпити м’язи щок та язика необхідно обов’язково давати дитині жувати такі продукти, як:

• сухарики, тверді фрукти (яблуко, груша)
• тверді овочі (морква, огірок)
• шматочки вареного м’яса.

      Слід пам’ятати, що від самого народження малюк навчається рідній мові. Тому слідкуйте за своїм мовленням: не говоріть швидко, чітко вимовляйте усі звуки, проявляйте емоції під час розповіді. Не   «сюсюкайте» з дитиною, адже їй буде набагато приємніше, якщо Ви будете спілкуватися з нею, як з дорослою. Тому, вже у дошкільному віці потрібно проводити спеціальну артикуляційну гімнастику, яка спрямована на розвиток рухливості мовних органів, скоординованості їх рухів.

     Спочатку артикуляційну гімнастику необхідно виконувати перед дзеркалом. Дитина повинна бачити, що язик робить. Ми, дорослі, не замислюємося, де знаходиться в даний момент язик (за верхніми зубами або за нижніми). У дорослої людини артикуляція – автоматизований навик, а дитині необхідно через зорове сприйняття знайти цей автоматизм, постійно вправляючись. Не засмучуйтесь, якщо деякі вправи не будуть виходити з першого разу навіть у вас. Спробуйте повторити їх разом з дитиною, зізнаючись йому: «Дивись, у мене теж не виходить, давай разом спробуємо».

       Знання про найсуттєвіші причини, через які виникають проблеми мовленнєвого розвитку дитини, дають можливість вчасно виявити, попередити, спрогнозувати та визначити основний напрям і зміст реабілітаційної роботи з такими категоріями дітей.

        Пам’ятайте, що тільки артикуляційна гімнастика може сформувати правильну вимову.

Мова дитини розвивається під впливом мови дорослих і значною мірою залежить від достатньої мовної практики, нормального соціального і мовного оточення, від виховання і навчання, які починаються з перших днів її життя.

• Розмовляйте зі своєю дитиною під час всіх видів діяльності, таких як приготування їжі, прибирання, одягання-роздягання, гра, прогулянка і т.д. Говоріть про те, що ви бачите, що робить дитина, що роблять інші люди і що бачить ваша дитина.
• Говоріть, використовуючи правильно побудовані фрази, речення. Ваше речення повинне бути на 1-2 слова довше, ніж у дитини. Якщо ваша дитина поки що висловлюється тільки однослівними реченнями, то ваша фраза повинна складатися з 2 слів.
• Задавайте відкриті питання. Це стимулюватиме вашу дитину використовувати декілька слів для відповіді. Наприклад, говоріть «Що він робить?» замість «Він грає?»
• Витримуйте паузу, щоб у дитини була можливість говорити і відповідати на питання.
• Слухайте звуки і шуми. Запитайте «Що це?» Це може бути гавкіт собаки, шум вітру, мотор літака і т.д.
• Розкажіть коротку розповідь, історію. Потім допоможіть дитині розказати цю ж історію вам або кому-небудь ще.
• Якщо ваша дитина вживає всього лише декілька слів у мові, допомагайте їй збагатити свою мову новими словами. Виберіть 5-6 слів (частини тіла, іграшки, продукти) і назвіть їх дитині. Дайте їй можливість повторити ці слова. Не чекайте, що дитина вимовить їх відмінно. Надихніть дитину і продовжуйте їх заучувати. Після того, як дитина вимовила ці слова, введіть ще 5-6 нових слів. Продовжуйте додавати слова до тих пір, поки дитина не взнає більшість предметів навколишнього світу. Займайтеся щодня.
• Якщо дитина називає тільки одне слово, почніть учити його коротким фразам. Використовуйте слова, які ваша дитина знає. Додайте колір, розмір, дію. Наприклад, якщо дитина говорить «м’яч», послідовно навчите її говорити «Великий м’яч», «Тетянин м’яч», «круглий м’яч» і т.д.
• Більшість занять проводьте в ігровій формі. Робота з дитиною повинна активізувати мовне наслідування, формувати елементи зв’язного мовлення, розвивати пам’ять і увагу.
• Дуже важливо вже у ранньому віці звернути увагу на мовний розвиток дитини, а не чекати, коли вона «сама заговорить».

Всі прекрасно знають про те, що деякі діти починають ходити і говорити раніше, ніж інші, і звичайно це нікого не хвилює, а медицина це вважає нормальним явищем.

У зворотному випадку, якщо по досягненню дворічного віку дитині важко розмовляти, або вона не розуміє розмови, або ковтає звуки, або додає інші – це ознака порушення розвитку або захворювання. В цей момент треба без зволікання звернутися до фахівця в області логопедії для необхідної терапії.

Логопед може визначити, чи йде мова про деякі затримки в розвитку дитини або існують розлади, які вимагають спеціалізованої допомоги. Логопедія – це дисципліна, яка охоплює вивчення, профілактику, діагностику, контроль та лікування розладів мови і спілкування людини, які можуть проявляти себе в порушення мови, голосу, слуху та ін.

Розлади мовлення можуть бути різними і їх багато: затримка в розвитку мови, дислалия – відсутність вміння правильно вимовляти звуки, відповідні віком, дислексія – часткова або повна відсутність розуміння мови, дісфемія (заїкання), діслозія – труднощі у вимові звуків у зв’язку з анатомічними дефектами мовного апарату, а також порушення мови у психічних хворих і аутистів.

Діти у віці 12-15 місяців здатні видавати великий набір звуків і як мінімум хоча б одне слово – тато, мама.

Діти у віці 18 місяців повинні мати запас приблизно з 20 слів, а наближаючись до віку двох років – не менше 50 слів. В 2-річного віку вони повинні вміти

виконувати прохання: підніми іграшку, принеси склянку і т.п.

Причини порушення мови можуть бути найрізноманітнішими: втрата слуху, неврологічні порушення, пошкодження головного мозку, розумова відсталість, анатомічні дефекти губ, неба, ротової порожнини, перевантаження голосових зв’язок і ін. У багатьох випадках розладу мови причину встановити не вдається.

Щоб виявити порушення мови якомога раніше слід мати на увазі наступне:

• Однорічна дитина повинна бути оглянутий педіатром, в тому числі на предмет втрати слуху. Якщо дитина уважно дивиться на людину, яка говорить, але при цьому не реагує на звуки, то є всі підстави запідозрити у неї порушення слуху,
• Якщо дитина у віці 12-24 місяців не використовує жестів: не вказує пальцем на предмет або не подає руки, вітаючись.
• Якщо у віці 18 місяців замість того, щоб говорити, пояснюється жестами,
• Якщо у віці 2-х років не говорить довільно, а тільки імітує; видає окремі звуки або слова, які стосуються тільки його сьогохвилинних потреб; не може виконувати прості прохання; тембр голосу – змінений (хрипкий, носової) і важко зрозуміти, що він говорить. Батьки дворічної дитини повинні розуміти приблизно половину того, що він говорить, 3/4 – з того що говорить трирічний, а у 4-річну дитину треба розуміти все.

Встановити наявність порушень мови потрібно якомога раніше. Це дозволить провести ранню діагностику причин, що обов’язково позитивно позначиться на можливості його одужання і корекції мовлення.

Якщо вчасно не почати грамотну терапію цих порушень, то у дитини можуть з’явитися психологічні розлади і розумова відсталість.

В нормі до 5 років у дитини вже досить розвинена мова. Вона розмовляє, правильно вимовляючи всі звуки (в тому числі «р», шиплячі). Речення поширені, мова різноманітна, словниковий запас збільшується з кожним днем.

Логопеди вважають, що до 4,5 років дитина має право виголошувати звуки неправильно, так як вона опановує промову творчо, як би досліджує рідну мову.

Але якщо у вас є сумніви, чи нормально розвивається мова дитини, краще перестрахуватися і відвідати логопеда.

Вже з 2 років дитина повинна чітко розрізняти схожі звуки. Наприклад, «ш» і «с», «м» і «н» і т. д. Якщо вона їх не розрізняє, то буде їх взаємозаміняти. Наприклад, говорити «няч» замість «м’яч» і «моски» замість «носки».

В 3 роки дитина повинна відчувати ритміку слова: кількість складів у слові і який склад ударний. Діти в цьому віці можуть перекручувати слова до невпізнання, але кількість складів і наголоси повинні бути однакові. Наприклад, замість слова «капітан» дитина 4 років може сказати «пікітан» (наголос на другому складі).

Якщо дитина говорить з «прононсом», то слід обов’язково показати логопеду. Також зверніться до логопеда, якщо в 5 років дитина не може вивчити навіть маленький вірш.

До 5 років мова дітей в достатній мірі сформована, щоб їх спокійно розуміла будь-яка доросла людина, а не тільки близькі і рідні. Дитина вже має вміти правильно узгоджувати слова в роді («красива шапка», а не «гарний шапка», «зайчик пострибав», а не «зайчик пострибала»). І числі («вуха», а не «вухи» і т д .).

До 6 років дитина вже погоджує слова в відмінку («дістань рукою до стелі» а не «дістань руку до стелі»). Вона повинна уміти утворювати і видозмінювати слова («великий» – «величезний» – «превеличезний»), складати речення, правильно користуватися приводами, не плутаючи їх («сховайся за деревом», а не «сховайся після дерева»).

У будь-якому випадку, пам’ятайте, що чим раніше батьки звернутися до логопеда – тим легше і успішніше пройдуть лікування та корекція

Шановні батьки!

Якщо вас турбує мовлення вашої дитини, будьте готові до наступних питань, які ви можете почути від логопеда:

1. Як відбувалась вагітність і пологи, чи не супроводжувались вони ускладненнями.
2. Як відбувався фізичний розвиток дитини у перший рік життя.

Перший рік життя.

1-2 міс. Дитина починає спілкування з дорослим. Малюк намагається спілкуватися за допомогою міміки та активних рухів. Посміхається при спілкуванні з дорослим. Виникає “комплекс пожвавлення”. З 3-4 міс. повертається на голос дорослого. З 3-6 міс. з’являється гуління, яке відрізняється від початкового різноманітністю звуків. Подовжуються ланцюжки звуків та з’являються сполучення губних звуків з голосними (па, ба, ма). Відбувається перехід до наступного етапу – лепету, який є дуже важливим в розвитку малюка. В період лепету (6-8 міс.) окремі артикуляції поєднуються в певній послідовності. Відбувається повторне промовляння складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма). Спочатку дитина повторює звуки, а пізніше вона починає наслідувати звукам дорослого. Одночасно з лепетом малюк починає проявляти емоційні скрикування, проявляти радість або невдоволення. Промовляючи гучні звуки дитина намагається привернути до себе увагу або виявляє спротив, коли їй щось не подобається. В цей час з’являється здатність до наслідування. Малюк вже може наслідувати дії, наприклад: махати ручкою на прощання, плескати в долоні. В період 6-12 міс. лепет складається з 4-5 та більше складів. Дитина повторює склади, змінює інтонацію. У деяких дітей в цьому віці з’являються перші слова.

Другий рік життя.

Починається період активного розвитку мовлення. Дитина з кожним днем стає все більш самостійною, активною та проявляє більший інтерес до навколишнього світу. Продовжує розвиватися здатність малюка до наслідування. Значно поширюється запас слів, які дитина розуміє. На прохання дорослого малюк дає певні предмети , вказує на знайомі обличчя, іграшки, картинки. Впізнає своє зображення в дзеркалі, знає своє ім’я. Дитина вже не чекає, коли дорослий почне з нею розмову, а сама починає звертатися, коли хоче їсти, або не може одягнутися. Фрази з двох-трьох слів – є найчастішими висловлюваннями малюка в цьому віці. На цьому етапі фраза є простою та граматично не оформленою.

Третій рік життя.

Між 2 та 3 роками активно формується фразове мовлення. Висловлювання дитини стають граматично оформленими. Діти в цьому віці починають засвоювати граматичну будову мовлення: засвоюють відмінкові закінчення, узгоджують прикметник з іменником, використовують деякі прийменники (на, у), оволодівають навичками використання в мовленні форм однини та множини іменників. До трьох років у дитини формуються всі основні граматичні категорії. Відбувається активне зростання словникового запасу. Дитина в цьому віці активно наслідує однолітків та грає в колективні ігри.

Четвертий рік життя.

Відбувається істотне покращення в мовленнєвому розвитку. Дитина знає назви багатьох оточуючих предметів. Вона узагальнює їх, тобто розрізняє різні групи предметів та називає їх: посуд, одяг, іграшки, тварини і т.д. Діти 4-го року життя користуються в мовленні простими і складними реченнями. Найбільш розповсюджена форма висловлювання – просте поширене речення “Ми з мамою ходили в магазин за хлібом”, “Я люблю грати великою машиною”. Ваша дитина говорить велику кількість слів, але вимова звуків ще недостатньо чітка. Малюк може добре вимовляти слова, які складаються з двох складів, але при вимові слів з трьох-чотирьох складів може допускати помилки: пропустити цілий склад, переставити склади місцями, пропустити деякі приголосні звуки в середині слова.

П’ятий рік життя.

Словниковий запас дитини досягає 1500-2000 слів. В своїх висловлюваннях дитина використовує майже усі частини мовлення. Дитина продовжує засвоювати узагальнюючі слова. Відбувається інтенсивний розвиток граматичної будови мовлення, але дитина ще може допускати граматичні помилки: не завжди вірно використовує відмінкові закінчення, іноді неправильно узгоджує між собою слова. Дитина в цьому віці починає висловлювати особисту думку з приводу якихось подій, розмірковує про оточуючі предмети. За допомогою дорослих малюк переказує казки, повторює невеликі вірші. У більшості дітей в цьому віці покращується звуковимова: правильно вимовляють свистячі звуки (с, з, ц), починають вимовляти шиплячі звуки (ш, ж, ч), але ще можуть замінювати їх один-одним (наприклад, шапка – “сапка”, жовтий – “зовтий”). Звук р в цьому віці діти ще можуть замінювати на й, л або ль (наприклад, рак – “йак”, риба – “либа”, пиріг – “пиліг”).

Шостий рік життя.

До кінця шостого року життя активний словник дитини складає від 2500 до 3000 слів. Висловлювання дитини стають більш повними та точними. В п’ятирічному віці діти самостійно складають розповідь, переказують казку, що говорить про оволодіння одним з найважчих видів мовлення – монологічним мовленням. В висловлюваннях дитини з’являються складні речення (Тато дивився телевізор, а ми з мамою читали цікаву книгу). В мовленні дитини з’являються слова, що позначають якість предметів, матеріал з яких вони зроблені ( паперовий літак, дерев’яний стіл). Дитина використовує синоніми та антоніми. Дитина вже правильно узгоджує іменники з іншими частинами мови. В мовленні п’ятирічних дітей з’являються присвійні прикметники (собача лапа, заячі вуха), складні прийменники (з-за, з-під). В цьому віці дитина вже оволодіває різною складністю складової структури слів: не пропускає склади, не переставляє їх місцями. Значно покращується звуковимова. Більшість дітей вже правильно вимовляють шиплячі звуки (ш, ж, ч) та звуки р, рь. Але у деяких дітей ще можуть відмічатися заміни тих чи інших складних звуків, або спотворення їх правильної вимови.

Таблиця засвоєння дітьми звуків мови.

Дитина росте та розвивається. Відповідно відбувається розвиток її мовлення. Основними структурними компонентами мовлення є: звуковий склад, словник та граматична будова. Стосовно розвитку кожного з компонентів Ви ознайомилися в розділі “Вікові особливості мовленнєвого розвитку дитини”. Пам’ятайте, що кожна дитина – індивідуальна, особлива і, відповідно, загальний та мовленнєвий розвиток у різних дітей може мати деякі відмінності. Одні діти у віці 4-5 років вже чітко вимовляють усі звуки нашої мови, а в інших відмічається порушення вимови більшості звуків. Пропонуємо Вам таблицю, в якій наведений орієнтовний порядок засвоєння дітьми звуків нашої мови.

ВІК ДИТИНИ             ЗВУКИ МОВИ

Від 1 до 2 років   А, О, Е, М, П, Б

Від 2 до 3 років  У, І, И, Т, Д, В, Ф, Г, К, Х, Н, Й

Від 3 до 4 років   С, З, Ц

Від 4 до 5 років   Ш, Ж, Ч, Щ

Від 5 до 6 років   Л, Р

https://www.youtube.com/watch?v=beHNmzv4Sno

Рішення виконавчого комітету №  166 від 21.12.2020 «Про розмір плати за харчування дітей»

В цих рекомендаціях описані основні моменти, на які слід звернути увагу сучасним батькам перш ніж показувати дитині мультфільми.

Чим корисні мультфільми?
Мультики насправді можуть бути досить потужним чинником для всебічного розвитку дітей. Але не єдиним і не найважливішим. Адже, щоб ми не робили, краще за все дитина засвоює уявлення про світ через відносини з найближчим оточенням – з сім’єю.

Мультики впливають на розвиток всіх сфер психіки. По-перше, через них дитина засвоює способи поведінки, алгоритми досягнення цілей. По-друге, мультфільми надзвичайно розвивають емоційну сферу, вони вчать бути у відносинах – дружити, любити, допомагати, відстоювати своє, ділитись… По-третє, вони дають великий пізнавальний ефект – через них дитина отримує знання про явища та предмети, розвиває мислення, пам’ять, увагу, сприймання та уяву.

Увага! Неправильне поводження з мультиками – шкідливе для психічного здоров’я ваших дітей.

Що ж варто знати батькам, щоб мультики дійсно мали позитивний вплив?

Коли дивитись? ВООЗ рекомендує дітям до 3-х років не показувати мультфільми взагалі. Оскільки у малечі такого віку переважає наочно-дійове мислення, їх розвиток відбувається через предметну діяльність, а точніше через маніпуляції з предметами. Мультики не дозволяють торкнутись до предметів, все відбувається в образах, до чого нервова система дитини ще не дозріла. Найкращий вік, коли перегляд мультфільмів приносить максимальну користь, вважають вік від 5 до 7 років. В цей час діти вже багато чого розуміють, разом з тим досить відкриті для нового досвіду і вірять в чудо.

Скільки дивитись? ВООЗ рекомендує молодшим дошкільникам (3-4 роки) дивитись мультфільми не більше 15 хв. на день. Старшим – не більше 30 хвилин. На скільки я знаю, мало хто дотримується подібних норм, і багато батьків дозволяють дітям дивитись набагато більше. Особисто я вважаю, що окрім мультиків у дитини повинно бути ще безліч корисних занять, і якщо вони мають місце і відбуваються якісно, то не обов’язково дотримуватись встановлених меж.

Про що дивитись? Батькам варто подивитись мультик перед тим, як показувати його дитині. Оскільки в наш час багато мультфільмів мають досить специфічні сюжети, які несуть найрізноманітніші ціннісні орієнтації, що можуть суперечити вихованню, яке дають батьки. Меншими дітками краще сприймаються мультики, де показані прості форми, героями є тварини, які говорять досить простими фразами. Варто зазначити, що від сюжету мультику дитина будь-якого віку бере щось своє. Так, здавалось би мультфільми для старших дошкільників, маленька дитина може переглядати, але як правило вона не зрозуміє основної суті мультику, але зверне увагу на другорядні персонажі, які виконують більш зрозумілі дії.

Як дивитись? Якщо ви показуєте мультфільми дітям до 3-х років, обов’язково дивіться їх разом і допомагайте виразити емоції, які накопичуються протягом перегляду, «називаючи» почуття, описуючи події. Після мультику часто діти пробують програвати окремі елементи сюжету, які стали для них емоційно насиченими. Таким чином вони надають вихідним почуттям, які накопились, що безумовно має терапевтичний ефект. Важливим тут є один момент – дитина повинна сама вибудовувати сюжет і вести гру, батьки мають привносити мінімум свого. Крім того, під час такого процесу можна корегувати різні способи поведінки, які дитина отримала через мультики, особливо якщо вони вам не до вподоби.

Що не можна робити категорично? Годувати і присипати дітей під час перегляду мультфільмів. Дитина повинна їсти тоді, коли організм дає сигнал голоду. Але батьки часто використовують улюблений мультфільм для того, щоб відволікти увагу малечі, адже саме тоді набагато легше «нагодувати». Внаслідок цього їжа може стати не лише природнім засобом насичення організмом поживними речовинами, а способом долати стреси, вгамовувати бурі емоцій та почуттів. Порушується природний баланс.

Засинати дитина повинні в спокійній обстановці, повністю розслабившись. А мультики викликають бурю емоцій та переживань, які до того ж не знаходять свій вихід. Це дуже шкідливо для нервової системи малюка!

Бажаю вам гарних і корисних мультфільмів!

• Настільні ігри неодмінно мають захопити вашу дитину. Їх варто обирати за віком. Лото, «ходилки-бродилки з кубиком»,  пазли   будуть  цікаві для діте .
• Заняття для розвитку теж будуть доречні. До цієї категорії можна віднести розмальовки, ліплення з пластиліну. Звичайно ж, такий вид діяльності сприяє розвитку творчих здібностей.

А ще можна запропонувати дитині виготовити фотоколаж сім’ї. На великому аркуші паперу можна намалювати велике дерево, на гілках якого приклеїти фотографії членів сім’ї. Таке заняття неодмінно сподобається вашій дитині.

• Хатні справи. Долучайте дітей до домашньої роботи – їм цікаво,  для вас — хоч і невелика, а все ж допомога. А головне дитина буде зайнята. Можна разом помити посуд, приготувати смачну страву або полити вазони. А ще можете разом з дитиною посадити якусь рослину в горщик та стежити за її ростом.
• Звичайне читання перетворіть у гру. Після прочитання казки або оповідання спробуйте разом з дитиною влаштувати за її мотивами домашній театр. Цікавим для дітей буде також театр тіней. Для цього необхідно встановити настільну лампу біля стіни і руками показувати фігури тварин.

Кожним мамі та татові корисно задавати собі одне запитання: «Коли моя дитина підросте і буде згадувати своє дитинство, що вона буде пам’ятати?» Відповідаючи на це запитання кожен повинен зрозуміти, чи правильно дитина проводить своє дозвілля. Зрозуміло, що батьки, які прийшли з роботи, не завжди можуть активно проводити з дитиною час. І телефон для батьків інколи є рятівним. Але пам’ятайте, що діти дуже швидко виростають. Тому шукайте скрізь балансу – аби був час і для себе, і для дитини.

• Емоції відіграють важливу роль у житті кожної дитини. Неемоційну, “холодну”, дитину уявити важко. 
• Емоції дітей – безпосередні та спонтанні.
• У дитини забрали іграшку – вона голосно плаче, віддали – знову сміється, наче нічого не трапилось.
• Діти, особливо маленькі, не ховають та не стримують своїх переживань. Тому вся їхня активність забарвлена емоційними проявами.
• Дорослі допомагають дитині впоратися із сильними переживаннями. Наприклад, якщо дитина перезбуджена чи дуже втомлена, батьки створюють умови для відпочинку. Якщо дуже засмучена, – підбадьорюють. Дитина потребує любові дорослого, і її почуття залежать від наявності цієї любові. Буває, маленька дитина щось намалювала чи зробила власноруч і несе поробку тату чи мамі. Батьки її хвалять, і дитина – щаслива. Отже, опіка і любов дорослих є умовою позитивного емоційного розвитку дитини, її емоційного благополуччя.
• Наприклад, як би батьки майбутнього першокласника не заспокоювали його щодо школи, однаково тривога залишається. Бо це – не лише об’єктивна тривога, а й глибше – реакція на небезпеку. А перший раз у перший клас – це подія, коли хвилюються і батьки, і діти. І, тривога батьків, впливає на посилення тривоги в дітей. Отже, чим спокійніші батьки – тим спокійніші діти.
• Немовля має певні емоції (воно кричить, щоб задовольнити якусь потребу – наприклад, в їжі), але ще не має почуттів. Вони сформуються згодом у процесі виховання і соціалізації.Аджепочуття утворюються і розвиваються на основі емоцій. Це стійкі емоційні ставлення людини до явищ реальності, що відображають значення цих явищ у зв’язку з її потребами та мотивами.
• Наприклад, як дитина довідається, що таке провина та сором? Їй про це розкажуть батьки та інші дорослі: “Як тобі не соромно! Не клади лікті на стіл! Хіба можна привселюдно колупатися в носі?”. Знайомо? Інший приклад: як дитина дізнається про почуття гордості? Коли дорослі скажуть, що пишаються нею.
• Іншими словами, наші почуття формуються під впливом оточення, моралі, суспільних норм (зокрема, і релігійних), виховання у сім’ї. Є діти, яких дуже рано і часто соромили, і є ті, щодо яких ці “важелі” застосовували пізніше і рідше. Що відчували “перші” діти, а що – “другі”? Запитання риторичне. 

Комфортніше, вільніше там, де менше обмежень та заборон і більше спонтанності.

https://www.youtube.com/watch?v=RocuMsGSklo

У  дошкільному навчальному закладі «Сонечко»  відбувся обмін досвідом  через  Viber між педагогами  закладів – партнерів Боратинського  дошкільного навчального закладу на тему « Гра у нашому садочку. Як це зробили ми».

       Світ гри   у нашому закладі  – безмежний і яскравий. Він пропонує педагогам безліч можливостей для творчості, розвитку, навчання та самовираження і для дитини, і для дорослого.  Саме під час гри дитина вчиться розуміти світ, опановує різні аспекти спілкування, має змогу на практиці застосувати свої знання та здобувати такий необхідний для неї досвід. А  педагог  граючи з дитиною, стає ближчим до неї, вчиться розуміти її та ефективно з нею взаємодіяти.

Інформація

щодо проведення загальнодержавної

акції « Нагодуй птахів взимку»

У дошкільному навчальному закладі  з 08.12.2020 — 24.12.2020 була проведена  загальнодержавна акція «Нагодуй птахів взимку», з метою привернути увагу дошкільників та батьків до такого важливого питання, як підгодовування пернатих друзів в холодну пори року. Завдання було поставлене одне для всіх – виготовити найкращу годівничку для птахів та кожен підійшов до цього творчо, по – своєму. Годівнички вийшли  чудові, незвичайні, креативні їх  розвісили на дитячих майданчиках. Всі раділи за спільний результат. Також  у закладі створена алея  годівничок де дошкільники разом з педагогами проводять цікаві спостереження. Педагоги, діти і батьки розуміють важливість такої ініціативи щодо годівлі птахів зимою, добре знаючи, що пернаті  друзі забезпечують здоров’я дерев, знищують шкідників, радують нас веселим співом.

Близько 10 відсотків населення планети – шульги. Медичні дослідження показують, що вони мають однакові з правшами психічні здібності та соціальні досягнення.

Що ж породжує ліворукість?

         Деякі гінекологи і лікарі – неонатологи схиляються до думки, що близько половини шульг стають такими в результаті патологічної вагітності, або внаслідок родових травм, після яких права півкуля мозку бере на себе деякі фізіологічні функції лівої. Ще одною причиною може бути генетична схильність (при наявності ліворукості родичів).

         Рука, якою пише дитина не є визначальним фактором. Наприклад, багато хто пише, їсть і зачісуються однією рукою, а зубну щітку і ракетку тримає в інший.

         Аналізуючи причини виникнення ліворукості, не можна не звернути увагу на асиметрію півкуль головного мозку. Права і ліва півкулі мозку функціонують по-різному, причому у більшості людей ліва домінує над правою, що говорить про більшу досконалість правої частини тіла. У шульг права частина мозку домінує над лівою, отже, такі люди краще володіють лівою стороною тіла.

Як визначити, що дитина – шульга?

         Визначити це можна вже у 3 місяці. Більш чітко і достовірно провідна рука у дитини визначається до 4 років: саме нею ваш малюк буде намагатися взяти ложку, іграшку або кинути м’ячик.

         Запропонуйте дитині намалювати малюнок спочатку лівою, а потім правою рукою і проаналізуйте, яке зображення вийшло краще. Поспостерігайте за тим, якою рукою він частіше користується у побуті, яка нога домінує під час руху.

Якщо малюк шульга, чи варто його переучувати?

         Що ж робити, якщо Ви переконалися в тому, що ваш малюк 100%-ий шульга? Переучувати дитину чи ні? Тим більш досвід педагогічної практики показує, що перевчити шульгу важко, але можливо.

         Особливо старанно намагалися це робити вихователі дитячого садку і вчителі у школі. У процесі переучування дитина стає дратівливою, неспокійно спить. Пізніше з’являються ще більш серйозні порушення: головні болі, млявість, невпевненість у собі. У результаті розвиваються невротичні реакції і нервові тики, енурез, досить часто порушується темп і ритм мови, що призводить до заїкання. Кожна третя дитина, що страждає порушенням здатності до читання – це переучений шульга.

         Сьогодні і педагоги, і психологи, і лікарі одностайні в думці: дитину – шульгу переучувати не потрібно! Її слід підтримати і допомогти безболісно адаптуватися до нашого «праворукого» світу.

         Отже, дитину треба вчити писати кожну літеру окремо – методика безвідривного письма дитині-шульзі не підходить і тільки викликає зайві труднощі у навчанні. Зараз вже існують спеціальні навчальні «прописи для шульг».

         Труднощі можуть виникнути в навчанні читанню і рахунку, тому що і читати, і складати числа дитина підсвідомо буде прагнути справа наліво.

          Коли будете вчити Вашого малюка зав’язувати шнурки, сідайте не поруч з ним, а навпроти нього – в цьому випадку він буде бачити рух Ваших рук у правильному напрямку.

Неодмінно попередьте вихователів дошкільних установ і вчителів, що ваша дитина – шульга, і забороніть їм його переучувати!

Пам’ятайте, що ліворукі дітлахи більш енергійні і рухливі ніж їх «праворукі» однолітки, тому не сковує їх активність та ініціативу.

         Врешті решт, ліворукість – не порок, не дефект, а в якомусь сенсі навіть деяка перевага. Оскільки величезна більшість людей – правші, майже всі машини, інструменти і пристосування зроблені для них. Їм немає необхідності розвивати ліву руку. А шульга змушений користуватися правою рукою і таким чином розвивати її. У результаті багато шульг можуть з однаковою спритністю працювати обома руками.

         “Найздібніші” серед ліворуких дітей, якщо не змушувати їх переучуватися, можуть виявити високі показники психічного розвитку, математичні здібності, особливі досягнення в художній та музичній творчості.

         Багато геніїв були шульгами, наприклад, найкращі скульптори усіх часів – Леонардо да Вінчі і Мікеланджело; видатні полководці – Македонський, Наполеон; письменники – Л. Керролл, М. Твен, актор Чарлі Чаплін; соліст групи “Бітлз” сер Пол Маккартні, акторка Мерилін Монро і багато інших.

Але найголовніше – увесь час переконуйте свого малюка, що він нічим не гірше інших і йому під силу подолати будь-які труднощі у навчанні

Останнім часом для навчання розповідання дітей дошкільного віку широке застосування в педагогічній практиці знайшли прийоми мнемотехніки. Використання мнемотехніки в дошкільному віці стає надзвичайно актуальним.

Актуальність мнемотехніки для дошкільнят обумовлена тим, що саме в цьому віці в дітей переважає наочно-образна пам’ять. Найчастіше запам’ятовування відбувається мимоволі, просто тому, що якийсь предмет або явище потрапили в поле зору дитини. Якщо ж вона буде намагатися вивчити і запам’ятати те, що не підкріплене наочної картинкою, щось абстрактне, то на успіх розраховувати не варто. Мнемотехніка для дошкільнят якраз допомагає спростити процес запам’ятовування, розвинути асоціативне мислення і уяву, підвищити уважність, призводять до збагачення словникового запасу та формування зв’язного мовлення.

Одна з методик, які отримали найбільш широке поширення, так звані мнемотаблиці. Вони являють собою таблички, в осередках яких поміщаються ті чи інші графічні зображення, що допомагають при заучуванні напам’ять віршів. Таблиці для маленьких дітей (або на початковому етапі роботи) містять 4-6 клітин, потім кількість кодуємої інформації може зростати. У цьому випадку до кожного рядка або слова вірша підбирається картинка, яка «говорить». Підключення зорової та образної пам’яті дозволяє вивчити напам’ять той чи інший вірш.

     Така методика не має зазначених негативних впливів і цікава дітям. Як свідчить досвід, мнемотехніка як здоров’язбережувальна технологія сприяє поліпшенню запам’ятовування, формування навичок ефективного засвоєння складної інформації, виховує в дітях упевненість у собі та власних можливостях.

Пропоную алгоритм вивчення вірша за допомогою прийомів мнемотехніки:

1. Читаємо вірш та формуємо загальне уявлення про його зміст.
2. Зображуємо текст вірша у вигляді асоціативних малюнків.
3. Читаємо вірш без тексту, впираючись винятково на створені асоціативні малюнки.
4. Пришвидшуємо читання вірша за малюнками доти, доки вірш не читатиметься «на одному подиху».
5. Читаємо вірш за малюнками виразно та з інтонацією.
6. Запам’ятовуємо створені асоціативні малюнки і читаємо вірш напам’ять, згадуючи асоціативні образи.

Вивчаючи вірші за цією методикою, дошкільнята не лише розвиваються, а й отримують велике задоволення.

 У дитячому садку

І.Блажкевич

Равлик

В.Лучук

Про мишок
                                                                                             Л.Лежанська

Верба

П.Воронько

Пиріг

 П.Воронько

План роботи Консультативного центру 2020

 ШАНОВНІ БАТЬКИ!

У ДНЗ «СОНЕЧКО» ПРАЦЮЄ КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ЦЕНТР «РАЗОМ З МАМОЮ» 

ПЛАН РОБОТИ

консультативного центру «Разом з мамою»   

( для дітей раннього віку)

Дошкільного  навчального закладу   (ясла – садок)  «Сонечко» Охтирської міської ради Сумської області

 Консультативний центр (для дітей раннього віку) «Разом з мамою», покликаний надавати психолого-педагогічну допомогу батькам або особам, які їх замінюють, у вихованні та розвитку дітей раннього віку (від 1 до 3 років), які не відвідують дошкільний навчальний заклад постійно. 
        Консультативний центр є однією з альтернативних форм надання дошкільної освіти. 

        Головними завданнями Консультативного центру є: 

• надання всебічної допомоги сім’ї у розвитку, вихованні та навчанні дітей, відповідно до їх задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб; 
• сприяння соціалізації та полегшення адаптаційного періоду дітей; 
• забезпечення взаємодії між дошкільним навчальним закладом та іншими організаціями соціальної та медичної підтримки дітей і батьків або осіб, які їх замінюють. 

Консультативний центр надає допомогу батькам або особам, які їх замінюють, з питань: 

• соціалізації дітей дошкільного віку, які виховуються в умовах сім’ї; 
• вікових, психофізіологічних особливостей розвитку дитини; 
• профілактики відхилень у фізичному, психічному і соціальному розвитку дитини дошкільного віку; 
• організації ігрової діяльності; 
• організації харчування дитини вдома; 
• створення умов для загартування і оздоровлення дітей; 
• соціального захисту дитини (із різних категорій сімей). 

ОСВІТНЯ ПРОГРАМА 2020 -2021

Набув чинності закон щодо протидії булінгу

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-19

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=64402

19 січня 2019 року набув чинності Закон України від 18.12.2019 року № 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)».

Так, Закон України «Про освіту» доповнено пунктом, яким передбачено, що булінг (цькування) це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

• систематичність (повторюваність) діяння;
• наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
• дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Крім цього, внесено відповідні доповнення до статей Закону «Про освіту», які визначають права та обов’язки засновника та керівника закладу освіти, педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу здобувачів освіти та їхніх батьків.

Зокрема, передбачено обов’язок засновника закладу освіти вживати заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його свідками або постраждали від булінгу.

Керівник закладу освіти має забезпечувати створення у закладі освіти безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування), у тому числі:

• розглядати заяви про випадки булінгу (цькування) здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та видавати рішення про проведення розслідування;
• забезпечувати виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);
• повідомляти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.

Передбачено також  зобов’язання закладів освіти забезпечувати на своїх веб-сайтах відкритий доступ до правил поведінки здобувача освіти в закладі освіти, плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу, порядку подання та розгляду заяв (з дотриманням конфіденційності) про випадки булінгу від здобувачів освіти, їх батьків.

Педагогічні працівники:

мають право на захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю;

зобов’язані повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування).

Зміни щодо протидії булінгу внесено також до спеціальних законів «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійну (професійно-технічну) освіту», «Про вищу освіту».

Запроваджується адміністративна відповідальність за булінг. Так, доповненою статтею 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що булінг (цькування), що вчиняється стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Якщо цькування вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, то штраф становитиме від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Також передбачено, що неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів поліції про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до 20% заробітку.

Що таке булінг?

 Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — це агресивна свідома поведінка однієї дитини (або групи) стосовно іншої, що супроводжується регулярним фізичним і психологічним тиском та є гострою проблемою сучасності. Дослідники зазначають, що булінг відрізняється від сварки між дітьми тим, що:

• він супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, б’ють, розповсюджують плітки, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах;
• в ситуації завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують, та ті, хто спостерігають;
• він негативно впливає на всіх учасників, на їхнє фізичне та психічне здоров’я;
• може виникати спонтанно, коли несподівано для себе дитина опиняється або в ситуації переслідування, або приєднується до переслідувача;
• він може повторюватися багато разів.

    Яким буває булінг?

    Цькування може мати різні форми:

• Фізичний булінг (штовхання, підніжки, бійки, стусани, нанесення тілесних ушкоджень).
• Вербальне цькування (обзивання чи глузування).
• Булінг стосунків (relational bullying) — явище соціального вигнання — коли дітей ігнорують, не допускають до ігор та вечірок, або вони стають жертвами чуток чи інших форм публічного приниження.
• Кібербулінг (приниження за допомогою Інтернету, мобільних телефонів та інших електронних гаджетів).

    Кіберагресори створюють публікації, що принижують гідність жертв, відправляють їм повідомлення з погрозами, викладають фотографії і відео зі знущаннями.

    Інтернет додає булінгу таких ознак:

• цілодобове втручання в особисте життя (цькування не має часового чи географічного обмеження); необмеженість аудиторії;
• блискавичність поширення інформації;
• можливість анонімного переслідування.

     Усі форми булінгу — фізичний, вербальний, кібер та стосунків — мають тенденцію виникати одночасно.

Чому діти булять?

     Діти-агресори не до кінця розуміють, якої шкоди та страждань вони завдають. Булери вважають смішним знущання над слабшою дитиною. Отримуючи схвалення з боку друзів-спостерігачів, вони відчувають себе сильними та «крутими».

     Деякі діти булять, тому що самі постраждали від насильства (вдома, в спортивній секції, в іншій школі тощо). В таких випадках вони можуть зганяти свій біль через знущання й приниження слабших за себе.

    До того ж, нападаючи на когось, вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні й не можуть контролювати свій гнів. В таких випадках справа нерідко доходить до фізичного насильства.

    Хто стає жертвою булінгу?

    В групі ризику може опинитися будь-яка дитина, яка вирізняється із загального кола своїх однолітків. Дітей можуть цькувати за:

• зовнішній вигляд (підґрунтям для глузувань може стати занадто високий або занадто низький зріст, вага тіла, національність, фізичні обмеження);
• успішність або неуспішність у навчанні;
• матеріальні можливості;
• особливості характеру.

    Крім того, жертвою булінгу може стати той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно.

    Варто зазначити, що сором’язливі та закриті до спілкування діти стають жертвами булінгу в 2 рази частіше.

    Всі ці риси не обов’язково, але можуть призводити до цькування (зазвичай у школі чи в соціальних мережах).

    До чого призводить булінг?

    Особливість цькування в тому, що він негативно впливає на всіх учасників (жертв, агресорів та спостерігачів) та має деструктивні наслідки в їхньому майбутньому житті:

• Жертви втрачають відчуття безпеки, перебувають у стані безпорадності та страху, втрачають повагу до себе та інтерес до навчання. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, може призводити до розладів харчової поведінки (анорексія, булімія) та виникнення суїцидальних думок.
• За даними досліджень у Фінляндії, діти, які стали жертвою переслідувань, у 4 рази більш схильні до суїцидальних настроїв, ніж їхні однолітки, які не були об’єктами булінгу.
• Агресори частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони, мають досвід вживання алкоголю й наркотичних речовин.
• Спостерігачі часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту, схильні до депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

 Дослідники стверджують, що навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід у психіці дитини.

    Як зрозуміти, що ваша дитина піддається булінгу?

    Зверніть увагу на дев’ять найпоширеніших ознак:

    1. В дитини мало або взагалі немає друзів, з якими вона проводить час.

    2. Боїться ходити до школи або брати участь у заходах з однолітками (гуртки, спорт).

    3. В дитини з’являються зіпсовані речі.

    4. Вона втрачає інтерес до навчання або раптом починає погано вчитися.

    5. Приходить додому сумна, похмура, зі сльозами (або ж такі ознаки з’являються після спілкування в соціальних мережах).

    6. Постійно відмовляється йти до школи, посилаючись на головний біль, біль у животі, погане самопочуття.

    7. Має розлади сну або часті погані сни.

    8. Втрачає апетит, проявляє тривожність, страждає від низької самооцінки.

    9. Дитина наносить собі ушкодження.

    Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові грошіна кишенькові витрати, щоб відкупитися від агресора.

    Як запобігати булінгу?

    Швидка та доречна реакція дорослих (батьків і вчителів) на ситуацію булінгу повертає дітям відчуття безпеки та захищеності, демонструє, що насилля не прийнятне. Саме тому, якщо ви стали свідком булінгу:

    1. Негайно втручайтеся та зупиняйте насилля — булінг не можна ігнорувати.

    2. Зберігайте спокій та будьте делікатними, не примушуйте дітей публічно говорити на важкі для них теми.

    3. Займіть нейтральну позицію — обидві сторони конфлікту потребують допомоги, запропонуйте дітям самостійно вирішити конфлікт.

    4. Поясніть, які саме дії є булінгом і чому їх необхідно припинити.

    5. Уникайте в спілкуванні слів «жертва» чи «агресор» для запобігання тавруванню й розподілу ролей

    6. Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, й вимагайте вжити заходів щодо припинення цькування.

    У Європі в складних ситуаціях булінгу застосовують механізм шкільної медіації, коли спеціально підготовлений педагог чи психолог, який не має жодного стосунку до конфлікту, модерує зустрічі між дітьми, їхніми батьками та вчителями. Всі отримують право висловитися, поглянути на ситуацію з різних точок зору.

    В Україні поступово теж запроваджують цю практику. В рамках кампанії #CтопБулінгМіністерство юстиції розробило інформаційні матеріали з рекомендаціями для батьків, як діяти, коли їхня дитина постраждала від булінгу або ж сама стала булером.

 Як допомогти дитині, якщо вона піддається булінгу?

    Діти зазвичай соромляться говорити про те, що стали жертвами булінгу, й схильні звинувачувати себе. Придивіться до поведінки та настрою своєї дитини. Якщо ви помітили ознаки того, що вона стала жертвою булінгу:

• Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину.
• Поговоріть з дитиною, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові вислухати й допомогти .
• Запитайте, яка допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації.Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
• Поясніть дитині, до кого вона може звернутися у випадку цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей, охорона).
• Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, й вимагайте належного її врегулювання.
• Підтримайте свою дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може зайняти деякий час.
• У випадку, якщо вирішити ситуацію на рівні школи не вдається, повідомте поліцію. Захистіть свою дитину від цькування!

    «Для батьків дуже важливо вміти попередити або належним чином відреагувати на булінг, з яким стикаються їхні діти. Вони мають бути уважними, спілкуватися та підтримувати своїх дітей», — підкреслює Джованна Барберіс, голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні.

    Як допомогти дитині, якщо вона виявилася агресором?

    Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу:

• Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки.
• Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.
• Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.
• Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями й покараннями.
• Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом. Адже агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки.

    Пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу. Це тривалий процес, який потребує витримки й терпіння.

Більш детальніше про булінг читайте тут:

https://www.stopbullying.com.ua/

 https://bilyayivka.city/read/card/3080/scho-take-buling-ta-chomu-pro-nogo-treba-znati-vsim-batkam-poyasnyuyut-u-centri-socialnih-sluzhb

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BA%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D1%86%D1%8C%D0%BA%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

«Інклюзія в дії»

Перший етап введення дітей з особливостями психофізичного розвитку до загальноосвітнього простору здійснюється в дошкільному закладі.

Включення таких дітей у педпроцес дитсадка змі­нює насамперед установки дорослих: у всіх дітей є особливості, а не тільки у дітей з особливи­ми освітніми потребами. Дотепер у педагогічній практиці цим особливостям не завжди приділялася належна увага. Особливості “особливих» дітей не помічати неможливо — доводиться змінювати пед­процес, щоб професійно розв’язувати проблеми їх освіти разом з іншими. Водночас, створюючи спе­ціальні особливі умови для “особливих” дітей, пору­шуємо принцип рівних прав для інших вихованців. Тому маємо навчитися працювати, враховуючи ін­дивідуальні особливості кожного.

За такого підходу педагогіка змінюється в ці­лому: вона стає інклюзивною, не тільки в тому сен­сі, що “особливі” діти мають бути включені в уже вибудуваний процес трансляції знань, умінь та навичок дітям, які розвиваються нормально, а й у тому, що освіта з урахуванням індивідуальних від­мінностей дітей потребує створення нових форм та способів організації освітнього процесу. Тут потріб­ний постійний творчий пошук, внесок від кожного. До педпроцесу залучаються всі його учасники — педагоги, батьки, діти, адміністрація. Розглянемо основні принципи дошкільної інклюзивної освіти.

Принципи дошкільної інклюзивної освіти

• Принцип індивідуального підходу пе­редбачає вибір форм, методів і засобів на­вчання та виховання з урахуванням індивіду­альних освітніх потреб кожної дитини в групі. Індивідуальні програми розвитку ґрунтуються на діагностиці функціонального стану дитини й припускають вироблення індивідуальної стра­тегії розвитку конкретного вихованця. Індиві­дуальний підхід передбачає не тільки увагу до потреб дитини, але й надає їй самій можли­вості реалізувати свою індивідуальність.

• Принцип підтримки самостійної актив­ності дитини. Реалізація цього принципу дає змогу формувати соціально активну особис­тість, яка є суб’єктом свого розвитку та соці­ально значущої діяльності. Якщо активність — цілком прерогатива дорослих, формується так звана “навчена безпорадність” — феномен, коли дитина очікує зовнішньої ініціативи, сама лишаючись пасивною. Це стосується і батьків дітей з особливими потребами. Батьки мо­жуть сподіватися на допомогу або активно до­магатися пільг від держави, ігноруючи власні можливості участі у соціальному житті.

• Принцип активного залучення в освітній процес усіх його учасників передбачає створен­ня умов для розуміння та прийняття одне одного з метою досягнення плідної взаємодії на гуманіс­тичній основі. Інклюзія — активне включення дітей, батьків і фахівців у спільну діяльність.
• Принцип міждисциплінарного підходу. Різ­номанітність індивідуальних характеристик дітей диктує необхідність комплексного, міждисциплі­нарного підходу до методів та засобів виховання й навчання. Фахівці (вихователь, логопед, соціальний педагог, психолог, дефектолог, за участю старшого вихователя), що працюють у групі, регулярно здій­снюють діагностику дітей та складають в результаті обговорення освітній план дій, розрахований як на конкретну дитину, так і на групу в цілому.
• Принцип варіативності в організації проце­сів навчання і виховання. Включення в інклюзив­ну групу дітей з різними особливостями розвитку передбачає наявність варіативного розвиваль- ного середовища, тобто відповідних розвиваль- них та дидактичних посібників, засобів навчання, безбар’єрного середовища, варіативної методич­ної бази та здатність педагога до застосування різ­номанітних методів і засобів роботи як загальної (дошкільної), так і спеціальної педагогіки.
• Принцип партнерської взаємодії із сім’єю. Завдання фахівця — встановити довірчі партнерські взаємини з рідними дитини, домовитися про спіль­ні дії, уважно ставити

Міфи та факти

коронавірусної інфекції